Головна » Українська література

Показ воєнного лихоліття та героїзму дорослих і дітей у боротьбі з ворогом за оповіданнями П. Байдебури „Син” та „Малий Тимко”

Мета:    поглибити знайомство з творчістю письменників рідного краю, розвивати інтерес до художньої літератури, навчати учнів  визначати тему твору, основну думку; формувати вміння характеризувати  героїв, умотивовувати їх вчинки; прививати почуття любові до рідної землі, гордості за її людей, розуміння дітьми сенсу життя, краси людини, національної гідності, неперервності поколінь.

Тип уроку: література рідного краю

Обладнання:  портрет письменника, міні-хрестоматії ( оповідання «Син» та новела «Малий Тимко»), мультимедійна презентація «Діти війни», додатковий матеріал про творчість письменника, його твори.

Методи і прийоми навчання: учнівські повідомлення, метод евристичної бесіди,  використання ( ТЗН),   поетична  хвилинка, метод «Ґронування», словникова робота, метод рольової гри, робота в групах.

 

Очікувані результати:

Поглибити уявлення про розвиток української літератури на Донбасі, розширити знання про творчість П.Байдебури;
розвивати читацький досвід, удосконалювати навички зв’язного мовлення;
спрямування учнів на самостійні роздуми, припущення;
усвідомлення їхньої щирості й безпосередності; виховання співчуття, співпереживання до драматичних, напружених життєвих ситуацій;
осмислення благородства вчинків, які здійснюються заради щастя людей; виховання пошани до ратного подвигу народу в роки воєнних лихоліть;
усвідомлення того, що готовність допомогти є виявом гуманної та громадянської позиції людини;
осудження війни як протиправної, ворожої для людини дії, як духовної деградації особистості.

Ключове слово:  Ми – за мир!  Подвиг народу живе у віках.

Література:

В.Оліференко, Дума і пісня.
Сайт www.donbaslit.skif.net
Сайт «Письменники Донеччини»

 

Девіз уроку:

Хто не знає свого минулого,

 той не вартий свого майбутнього

(Народна мудрість)

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Вступне слово вчителя

Ми живемо на Донеччині, землі,щедрій на земні надра, та найбільша наша гордість – люди. Зрозуміло, що сьогодні, на уроці літератури рідного краю, мова йтиме про саме про майстрів слова. Чарівний світ літератури допомагає зовсім по- іншому, через призму бачення письменника, глянути на світ, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі, живеш тут і будуть жити твої нащадки. Донеччина багата іменами визнаних людей, які в тій чи іншій галузі прославили наш край, державу: Сергій Бубка, Вадим Писарєв, Анатолій Солов’яненко, Віктор Янукович,

Юрій Гуляєв.

Бесіда з учнями:

А кого з письменників рідного краю ви можете назвати?

(Діти відповідають: А.Косматенко, С.Жуковський, Г.Бойко, В.Сосюра,

         С.Черкасенко  та інші)

Хто з  байкарів  народився в нашому районі? (А.Косматенко)
Кого світові дала славнозвісна Оленівка? (Так.Грицька Бойка)

ІІІ. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності             

     учнів.

1.Поясніть смисл девізу нашого уроку (Діти роздумують, доповнюють).

2.Слово вчителя. Так. Без минулого немає майбуття. І тому ми з вами повинні  частіше заглядати у глибинний колодязь духовності українського народу, спрагло пити  його джерельну воду. Вивчаймо  історію  рідного краю. До цього нас закликає і Президент України Віктор Федорович Янукович, який 2012 рік  оголосив  Роком культури.

Серед письменник нашого краю  майстерністю в змалюванні образів, багатством тематики творчості виділяється Павло Андрійович Байдебура.

Співцем донецького краю називають цього письменника. 1 березня 2011 року громадськість відзначила 110 –ту річницю від дня народження Павла Андрійовича. Саме до його творчості ми сьогодні й звернемося.

 

Людина – це частка народу, краю....Наскільки ж кожен з нас цікавий для інших, настільки корисний для себе, рідних людей, народу. Саме такі запитання ставить письменник читачу, і  той повинен знайти відповідь на них.

ІУ. Сприйняття й  усвідомлення нових знань.

(Перед учнями на столах  лежать міні-хрестоматії,  що містять текст оповідання  Павла Байдебури «Малий Тимко»,  вірші донецьких письменників з присвятою пам’яті Байдебури, книга В.Оліференка «Дума і пісня», що містить оповідання «Син»;  лист – спогад сина письменника).

Словникова робота:

Друга світова війна -  1939 – 1945р.р.

 

Велика Вітчизняна війна ( народна, визвольна, священна)  - 1941 -1945 р. р.

 

( Про що свідчать ці дати? У чому різниця між цими  епітетами? Обґрунтуй свою думку. Доповни  відповідь товариша).

 

Свобода  (із тлумачного словника) – життя, існування без залежності від кого-небудь, можливість поводитися на свій розсуд;  можливість діяти без перешкод і заборон.

 

Випробування(із тлумачного словника)  - перевірка на ділі якостей, властивостей; перевірка міцності, стійкості, здатності до дії.

Круглий стіл « Основні віхи життєвого й творчого шляху П.Байдебури»: (на екрані – портрет письменника, на столі –виставка його творів)

а) повідомлення учнів:

Учень -1 «Він плекав духовну красу свого народу»

Учень-2 «Пам’ятник  добрій людині»

Учень-3 «Усе наше життя – вибір»

 

Бесіда за текстом оповідання «Син».

Дайте визначення теми твору, ідеї.
Що таке сюжет художнього твору?
Чим відрізняється казка від оповідання?
Визначте тему та основну думку оповідання П. Байдебури " Син".
У які часи відбувалися зображені події?
Що ви дізнались про сім'ю Кайдашів?
Ваше ставлення до Миколки?  Умотивуйте його.
Якими були  стосунки  між Миколкою й  батьком? Доведіть.
Перекажіть епізод із голубами. Для чого автор його вклинив, чого досяг?

10. Чи відчували себе героями Миколка з  татом?

 11.Перекажіть близько до тексту уривок, який вас  найбільше  вразив.

 12. Чим закінчується твір? Ваші роздуми про подальшу долю героїв.

Метод  порівняння:

А тепер перед вами  оповідання «Малий Тимко». Порівняйте два твори автора. Що в них спільного? Чим різняться?

(Діти доводять, що  друге оповідання, прочитане заздалегідь, містить, окрім розповіді, більше роздумів, переживань, вражень малої дитини).

4. Бесіда за оповіданням «Малий Тимко». Метод «Прес».

1. Що відбувалось в  оселі  Тимка? Чому німці прийшли до цієї хати?

2. Як поводили себе  вороги? Як протистояла їм мати  хлопчика?

3. Які почуття до матері вирували в душі Тимка? Підтвердіть це словами тексту.

4. З якою метою автор твору вводить опис весняного степу? Якими художніми засобами зображується степ?

5. Які слова батька згадав Тимко, побачивши німців біля школи?

6. Яке враження справило на вас це оповідання? Які почуття викликало?

7. Як можна продовжити оповідання? Запропонуйте свій варіант творчого домислу.

У. Закріплення матеріалу:

1. Робота в групах (3 групи).  Елемент рольової гри:

Зустріч Миколки з Тимком:

а)  зустріч Миколи й Тимка через три дні після трагедії;

б) зустріч героїв через 10 років:пройшли роки, промайнули…

в) ваша версія завершення оповідання «Малий Тимко».

( Кожен з учнів пропонує свою версію завершення оповідання ( версії набираються Word і передаються до головного комп'ютера вчителя. Учитель переглядає творчі роботи і найбільш цікаві пропонує зачитати).

 

Літературна хвилинка:

учні виразно читають вірші С.Жуковського, Лідії  Колесникової, присвячені пам’яті П.А.Байдебури.
учитель прочитає свій вірш, присвячений  пам’яті  загиблих у роки війни.

УІ. Підсумок уроку  вчителем.

1.Слово вчителя. Прозова спадщина Павла Байдебури – цінний доробок для вивчення літератури рідного краю у школі. Відомо, що велика Батьківщина починається з малої. Творча спадщина Павла Байдебури – це свого роду екскурс у минуле Донбасу, у часи неволі, боротьби, трудових звершень народу.

Тема оповідань “Малий Тимко” і «Син» – це показ воєнного лихоліття та долі дітей і дорослих, які в одну мить стали беззахисними на своїй землі, де панують фашисти. За авторським задумом діти не повинні вмирати. Бо хто ж тоді продовжить рід людський? Тому й  залишається живим малий Тимко на змученій землі. Тому й рятуються полонені - бійці від фашистів ціною життя української жінки Явдохи.

        Не випадково у творах П.А.Байдебури воєнної доби жінки рятують дітей, бійців ціною власного життя із вірою в продовження роду.

2.  Перегляд  презентації  «Діти війни» (електронний носій додається).

УІІ. Оцінювання. Домашнє завдання.

Підготуватися до уроку на тему « Тема шахтарської праці в творчості письменників рідного краю».

Додаток:

В.Оліференко

Він плекав духовну красу свого народу

За півстоліття своєї письменницької діяльності П.А.Байдебура створив понад тридцять книг. Він – автор роману “Вогонь землі”, повістей “Таємниця степового шурфу”, “Зустріч”, “Зелене полум'я”, збірок оповідань та нарисів “На плитах”, “Протест”, “Вугільні дні”, “Земля Донецька”, “Діти шахтарів”, “Рідні горизонти” та багато інших. Творчість П.Байдебури спрямована на пізнання людей донецької землі, на осмислення її давньої історії та сучасного життя.

Наш край козацької звитяги, териконів, величезних міст і степових просторів став йому близьким і рідним з 20-х років, коли він прибув на відбудову Донбасу. Народився ж письменник на Кіровоградщині у селянській родині в селі Нерубайки Новоархангельського району 1 березня 1901 року. Після служби в армії поїхав працювати на Донбас, де й з'явилися у нього перші літературні спроби. А невдовзі став членом літературної організації “Забой”, яка об'єднувала письменників, що писали переважно на виробничу тематику: про робітників і селян, про заводи і шахти, про відбудову Донбасу.

Вже у 1926 році з'являються його перші літературні публікації.

Оповідання та повісті П.А.Байдебури виходили не тільки в Україні: в Донецьку, Харкові та Києві, а також у Москві й у далекому зарубіжжі. Його оповідання “Дружба” та “Гобелен” увійшли до шкільних підручників, а окремі з них було екранізовано (“Тепло його руки”, “Портрет”). За оповіданням “Портрет” у 60-і роки було поставлено телеспектакль.

П.А.Байдебура похований на Мушкетівському кладовищі поруч із критиком Андрієм Клоччею, з яким він прибув після війни на Донбас за завданням Спілки письменників України. З певністю можна твердити, що доручення відродити літературне життя у звільненому від фашистів краї йому вдалося виконати з честю.

 

 

 Степан Крижанівський

Пам'ятник добрій людині

Павло Андрійович Байдебура був безкінечно доброю людиною. Слід дивуватися, як у такий жорстокий час він міг лишитися і доброю, і порядною людиною.

Отже, не все залежить від обставин, але й від самої людини. Павло Андрійович прожив довге життя і обставини то зводили нас, то розводили, але ми завше залишалися добрими друзями. Мабуть, тут діяло “родство души”, адже за віком він був старшим на цілих десять років, і, отже, притягувальність була не у віці, а в характері.

Павло Андрійович був людиною без пози, без пихи, без афішування. А все ж він розповідав, як юнаком потрапив на Донбас, у Краснодон, працював на шахті і як тоді, коли робітничий клас почав творити свою інтелігенцію, його було відряджено на навчання до Харкова.

- “У кожного своя доля і свій шлях широкий”, - мовляв Шевченко. Так і з життєвим шляхом Байдебури. Він не міг похвалитися міцним здоров'ям, але час ішов, пішов з життя наш спільний друг Андрій Клоччя, померла і дружина Марія Олександрівна, хранителька, сама лікар, а Павло Андрійович ще “скрипів”, та й не просто, а доспівував свою пісню. Цією піснею стала історія рідного донецького краю, роман “Вогонь землі”.

… А й справді, “что имеем не храним, потерявши плачем”! Від нас пішла чудова людина, серйозний письменник, який усупереч усяким культам та застоям не став ні догматиком, ні флюгером, ні кар'єристом, а залишився – ким? – Та перш за все порядною людиною!

Коли б розкрити стислі відомості довідника – бідняцький син - шахтар - студент - журналіст - редактор - письменник - громадський діяч - фронтовик - співець шахтарського краю, то це б і був - без перебільшення - пам'ятник Добрій Людині. І не просто людині, такій, яку ми бачимо в ідеалі. Та, мабуть, же й рукотворний пам'ятник П.А.Байдебура заслужив! (м.Київ)

 

Юрій Байдебура

Все наше життя – вибір…

Батько так і не став пенсіонером. Не можу навіть уявити, щоб він сидів без діла на лавочці. Як і раніше, ніколи не відмовлявся від виступів. Ретельно до них готувався. Так і залишилась недописаною сторінка, що писав для виступу на обласному сосюринському святі.

Пам'ятаю його в постійних клопотах: організації виступів, читання рукописів, писання листів, улаштування чиїхось літературних і не тільки літературних справ… І так було майже тридцять років в Харкові, Одесі, Донецьку, де входив до складу правління письменницьких організацій чи до редакцій журналів. Під кінець життя якось вихопилось: “Може, краще було б написати за цей час три десятки оповідань…”

У своїх невеличких усних новелах він короткими штрихами малював суть подій, передавав не тільки зміст, але навіть те, як вони говорили, їх інтонацію, манеру триматись. З його розповідей я дізнався, як він потрапив на Донбас.

Рішення про це виникло під час проходження військової служби в 1922 – 1924 роках.

Перед демобілізацією на запитання, куди виписувати проїзні документи, без вагань відповів: на Донбас.

- Донбас великий, - штабіст кивнув у бік карти, що висіла на стіні, - куди саме?

На карті великими літерами виділялось: Луганськ. Це і вирішило долю.

 

Літературна хвилинка

Станіслав Жуковський

Пам'яті П.А.Байдебури

Сердечний усміх
В нього на обличчі,
Глибокі очі
З-понад сивих брів.
Здавалося, вони добра
Всім зичать,
Очима він
Ніколи не старів.
У погляді веселім,
Іронічнім
Іскрилася життя
Жага терпка.
Кремезний велетень
Із серцем ніжним,
З гарячим пориванням
Юнака.
Він світ творив
З краси нам і любові,
Із дня у день
Нітрохи не лінивсь.
Вогонь землі
В його світився слові,
І степовий розгін
В нім променивсь…
Він в небуття пішов.
Його не стало.
Нетлінні пам`ять,
Книги і діла.
Та ще краса,
Що мудрість дарувала,
Та ще любов,
Що сонячно цвіла.
м. Донецьк

 

Лiдiя Колесникова

Світлої пам'яті П.А.Байдебури

Чи мине оця ніч?
Відключивсь телефон,
І боюсь – не докличусь “швидку допомогу”…
А згадки, як татари, що тягнуть в полон,
Відривають у безвість мене від порогу.
Від порогу, де затишок був
І життя
Йшло звичайне – з тривогами, спокоєм, болем.
Розум мій в оцю ніч ніби збився з пуття,
Ніби вихор мене закрутив серед поля.
І ні даху, ні стін, ані світла навкруг,
Тільки свист вітрюгану у теміні ночі,
Та безжальні думки, що не вернеться друг,
Що не бачить мені його всміхнені очі.
Де ж ти, світла печале? Впокорений сум?
Де ж ті сльози, що ллються самі від утрати?
Тільки ніч та відчай, як в пустелі самум,
Що від нього ніяк і ніде не сховатись.
м. Донецьк

----------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Додаток:

 

Хто зустрів страшну негоду,

Не вклоняючись громам.

Вічно в пам′яті народу

Їх сіяти іменам.

                                                                                                     В.М.Сосюра

                                                    Вклонися, моя Україно,

                                                              цим людям, величним і скромним,

                                                              що в назвах фронтів титанічних

                                                              пронесли наймення твоє.

                                                                 Ти словом достойним розкажеш, 

                                                              своїм поколінням потомним,

                                                               чому їм довічну пошану

                                                               твій вдячний народ оддає.

 

Історія – наука фактів, подій, дат. Без минулого немає майбутнього. Ми – патріоти своєї землі,   тому й повинні свято шанувати кожну її п’ядь,                                                                                                                     кожну сторінку  історії.  Цей пам’ятник відомий  кожному, хто відвідав                                 наше місто териконів - Донецьк. На західному боці Палацу металургів височіє пам’ятник жертвам фашизму і палає Вічний вогонь. На меморіальній дошці викарбувані слова: «Тут під час фашистської окупації в концтаборі був замучений письменник Яків Дем’янович Качура  «1897 – 1942».

У воєнні роки місто Донецьк (Сталіно) майже 700 діб перебував під окупацією. На місці пам'ятника під час війни був концентрацій­ний табір для військовополоне­них. Тисячі людей загинуло там. У зимові морозні ночі приречені лежали на промерзлій цементній підлозі, прикриваючи один одного від жорстокого вітру, що вривався у приміщення крізь розбиті вікна і двері. А вдень лютували нагляда­чі, катуючи полонених палицями та нагаями. Щоранку виносили на вулицю 200—250 замерзлих і вбитих, трупи кидали в ями, викопані тут же, на території палацу, або відвозили й скидали у шурф шахти № 4-4-біс на Калинівці. У шурф шахти було скинуто 75 тисяч людей. А всього в таборах на території м. Донець­ка (в районі Петрівки, Центральної поліклініки та Палацу металургів) було закатовано і страчено 92 тисячі людей. У це страшне пекло потра­пив і Яків Качура. Як не намагалися фашисти переманити патріота на свій бік, їм це не вдалося, й вони і отруїли його газом в одній із кімнат Палацу, переробленій під душогубку. Письменникові було всього  сорок п'ять років. Він  був зачинателем літератури національного відродження, полум'яним патріотом, боровся за визволення України від фашистів.

                    Світла пам'ять про вірного сина українського народу повинна бути вічною.


Теги: Кундель В.О., Байдебура
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 165/35


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar