Головна » Українська література

Поезія Григорія Прокоповича Бідняка «Материнське серце» за книгою «Вербовий край»

Мета:   познайомити учнів з творчістю українського поета, показати на прикладі віршів силу батьківських почуттів,
виховувати любов, повагу і шану до матері, батька, членів своєї родини, почуття доброти, взаємодопомоги, любові до рідного краю, до України.

Обладнання: портрет Г. Бідняка, збірка «Вербовий край», музичний супровід (диски, плакати, малюнки, вишивки).

Хід уроку

 

I. Вступне слово вчителя

Батько і мати – два сонця гарячих,

Що нам дарують надію й тепло.

Батько і мати – у долі дитячій

Тільки, щоб щастя з ними було.

Любі діти! В цих коротеньких рядочках вірша закладений зміст нашої розмови. Сьогодні ми будемо говорити про нашого земляка українського поета Григорія Прокоповича Бідняка, про його чудову поезію, зібрану в ось цю книжечку під назвою «Вербовий край».  До нової книги Бідняка ввійшли твори, що є своєрідним автобіографічних вибраним, в якому автор звертається до своїх витоків, оповитих козацькими легендами. Всі поезії пронизані синівською любов’ю до гірницького краю, до його людей, рідної домівки, зігрітої материнською ласкою, де народився і виріс поет. Вся книга «Вербовий край» напоєна життєдайними снами землі, сьогодні він іде до рідних околиць, рідної домівки, повертаючи в серця земляків той вогонь, який був дарований художнику слова на самому початку Дороги. Його вірші постають у книзі, як цілісне, вдумливе осмислення пережитого. Нащадок козацького роду, Григорій Бідняк сповідається віршами до любові до святинь, без яких не мислить свого проростання на землі батьків, яка є живою колискою і його онукам, котрі з надією мружать оченята у світ, де у новім вікні постає нова Україна – зболений і обнадієний край вербової щирості і сонячних щедрот. Вірші поета – довірливі, трепетні, як сподіяне диво, освячене Господом для людини і в ім’я людини. Сама назва книги «Вербовий край», вербова гілочка – це духовний оберіг краси і гармонії. З цієї гілочки – коріння і крона поетичного дерева Григорія Бідняка. І він спішить передати нащадкам  у довічний спадок білим хатам і зеленим левадам своєї думки, прагнення.

 

   І коли ми почитаємо його поезії, вдумаємося в них, то погодимось, що йому повною мірою це вдалося. Ми сьогодні будемо читати поезії з його збірки, але в основному зупинимось на тих віршах, де автор щиро, по-синівськи звертається до своїх самих дорогих йому людей, віддає шану і повагу своїм батькам, своїй родині. І нехай його поезія стане для вас прикладом, як слід шанувати і любити своїх найрідніший вам людей, шанувати і оберігати їх до глибокої старості.

 

II. Основна частина уроку 

Біографічні повідомлення про Г. Бідняка (розповідають учні )
Читання поезій Г. Бідняка. Слово учням.
Поетична хвилинка. Учні (складають) читають власні складені вірші про родину, матір, батька, Вітчизну. («Коханій мамі», «В мене мама особлива», «Матусі», «Мій дідусь», «Тато», «Братові» і ін.)

 

III. Сценарій «Шануймо батька, шануймо неньку». (Сценарій додається)

 

Пісня «Черешня» ( виконує учениця).

 

IV. Підсумок уроку.

 

Оцінювання учнів. Мотивація відповідей.
Рекомендована література:

Г. Бідняк «Вербовий край»
Олексієнко «На струнах серця»
Олесь Омельченко «Поезії»
Галина Калениченко «Кличе земля»
Прислів’я про маму, батька, родину.

 

(слово учням).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК

 

«Шануймо батька, шануймо неньку»

 

Сценарій святкового ранку

Мета: - виховати любов, повагу і шану до батьків, членів своєї родини;

           - виховувати почуття доброти, взаємодопомоги, співчуття;

           -  викликати бажання допомогти слабшим, поважати старших;

           - розвивати мовлення дітей, творчу думку, увагу, уяву, почуття національної гідності, любов до рідного краю, до України.

 

На свято  запрошено гостей: батьки, дідусі і бабусі учнів класу.

 

Хід свята

 

I. Вступне слово-привітання вчителя

II. Вірш «Шана» (читають батьки)

 

Шана

 

Неправда – все, мов, продається:

Давай готівку  - і неси.

А як людське гаряче серце

Ти  покладеш на терези?

Не все, не все міняти можна –

Спинись, задумайся на мить.

Є заповідь одвічна Божа,

Що краще золота блищить.

 

Шануймо батька, шануймо матір –

І нам воздасться теж добром.

Хай буде шана в кожній хаті

І дух сімейний за столом.

Шануймо батька, шануймо матір –

Нам каже Біблія свята.

І щастям будем ми багаті

На всі часи, на всі літа.

 

Слова ці треба повторяти,

Бо в них основа доброти.

Коли б не батько і не мати,

Чи був би на цім світі ти?

Слова ці треба змалку вчити –

В них істина стара:

Коли в добрі батьки і діти –

Тоді всім вистачить добра.

 

Учитель. - Дар життя дається нам батьками нашими. Вони приводять нас із мороку небуття під сонце, любов’ю своєю прокладаючи місток між незліченними генераціями предків, вручаючи нам любов і прагнення до праці як основи майбутніх віків. Не тільки по крові, але по душі і духу нашому ми – діти батьків своїх.

Шанування батьків своїх – один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей.

Найдорожчі у світі люди – рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають.

Поки живі батьки, ми всі щасливі, поки живі батьки – кожен із нас залишається дитиною і 20, і в 30, і в 40 років.

Спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов’ю, а потім – з гордістю, а далі – з надією. Зростають діти – старіють батьки, це – неминуче, це – невблаганність часу

 

 Мудрість говорить: «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – сади дерево, а якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей». Отже, всі присутні на святі дорослі – це вихователі. Всі ми, дорослі, причетні до цього процесу.

 

Три щастя є у людини: старість, смерть і неслухняні діти.

 

Старість -    неминуча, смерть – невблаганна,неслухняні діти – сором для батьків. Я переконана, що серед нас немає недобрих дітей. Тут зібралися дружні родини. Ваші батьки – це  мама і тато, це батьки ваших батьків – дідусь і бабуся.         

 

  Про маму матусеньку дуже добре сказано в однойменному вірші.

 

 Мама    

 

Ти нелегке  життя прожила, моя мамо,

 В мозолях твоєї честі спрацьовані руки,

Скільки ти, моя рідна, не спала ночами,

Аби нас довести до ума, до науки.

 

Батько. Мама для кожного з нас стала зорею, образом усього з нас стала зорею, образом усього нашого життя. Зорею, що світить звідусіль – з усіх доріг і відстаней. В усіх піснях ми бачимо на зорях.   

 

Батьки і діти виконують пісню «Рідна мати моя…»

 

1-а учениця.

 

Є в нашій мові прекрасні звертання.

Добрі і щирі,чудові слова.

Тими словами усяк без вагання.

Маму найкращу свою назива.

1-й учень

 

Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжно ловлю.

Мамонько рідна, моя дорогенька,

Я над усе тебе в світі люблю.

 

Діти виконують «Пісню про маму»

 

Учитель

Батько… Тато…

 

Суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана і врівноважена. Не дарма кажуть, що дитину треба любити так, що вона цього не знала. Саме такою і повинна бути батьківська любов. Батьків приклад, батькове слово, наказ завжди були законом, нормою. Недарма казали: «Не навчить батько, не навчить і дядько».

 

2 – а учениця

 

Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись.

І щоб в душі його сонце цвіло.

 

2-й учень

 

Татку, татусеньку, таточку, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Татоньку, хочу тебе обійняти,

Ти мій порадник, заступник і друг.

 

Учні виконують пісню «Ой джигуне, джигуне».

 

3-й учень

 

Я до бабусі з любов’ю звертаюсь:

Бабусю, бабуню, бабуню моя!

І до бабусиних рук притуляюсь,

І відчуваю в них лагідність я.

 

Учитель. Ти тільки вслухайся: бабуся! Бабусенька! Бабуня – солодуня. Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе і тепле слово. А чому? А тому, що бабуся – це мамина або татова мама отже, вона прожила у світі удвоє більше, ніж твої мама чи тато. Бачила у житті удвічі більше, і ти, мабуть удвічі дорожчий для неї, бо ти – дитина її дитини. Бо ти – її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Бо ти – її пташенятко, ластів’ятко, козенятко, нехай іноді й поросятко.

 

4-й учень. Інколи це бабуся називала мене поросятко? Згадав! Це було тоді, коли я заталапав чоботята.

 

І, щоб сховатися від тата,-

До бабусі утікав.

А вона посварить, покричить,

Поцілує та й мовить.

Чи сюди, чи туди,

Чи то хліба, чи води,

Чи сорочку, чи штанята,-

Все до бабці – не до тата.

Там безпечно від біди,

І щасливо той жиє:

Той біди вже не зазнає, бо бабусенька скрізь дбає.

 

Учні виконують пісню «Олівці для бабусі».

 

Учитель. Дорогі бабусі! За щоденними турботами ніколи подякувати вам за все добро, яке ви зробили для своїх дітей, онуків. Ніжні і щирі слова вам говорили ваші онуки. А зараз я надаю слово вашим дочкам і синам. Прийміть від нас слова вітання.

 

Мами й тата виголошують слова подяки своїм батькам.

 

5-учень.

 

Хай в житті вам радість буде,

Процвітайте, як той цвіт.

Дай же, Боже, любим бабцям

Многих, добрих, щасних літ!

 

3-я учениця.

 

Я до дідуся іду по науку:

Діду, дідуню, навчи в світі жить!

Він на голівку кладе свою руку,

Голос сріблястим струмочком біжить.

 

6-й учень.

 

Слово могутнє – яка в ньому сила! –

Скажеш з любов’ю – радість росте.

Слово хороше народжує крила.

Ви не забудьте ніколи про те.

 

4-а учениця.

 

Донечко, синку, сестрице, бабусю,

Дружина, велика, щаслива сім’я!

Таточку, мамочко, бабцю, дідусю, -

Мій оберіг і родина моя!

 

Учитель. Оберегом наших родин є хліб на рушнику, верба і калина, солов’їна пісня на світанку, задушевна і мрійлива народна пісня.

 

Діти виконують пісню «Соловейку любий мій».

7-й учень.

 

Знаю я слово – у цілому світі

Краще й тепліше від сонця і квітів.

Сонце це пестить, голубить і гріє,

В душу дитячу вселяє надії.

 

5-а учениця.

 

Слово лягло у родинну основу,

Стало початком рідної мови,

Помандрувало від роду й до роду

І світило людину й природу.

Хай же це слово завжди буде святом –

Будемо маму свою шанувати!

 

Присутні батьки і діти разом виконують пісню «Чорнобривці»

 

Учитель. Стосунки між батьками і дітьми – основа і призначення сім’ї. Всі ми – діти, і всі ми батьки. І щоб життя продовжилось і не згасло, не втратило витоків і визначень своїх, покликань і надій майбутнього, існує таїнство сім’ї, родини, роду. У цій чарунці суспільства концентрується почуття любові, піклування й відповідальності одне за одного, окреслюються поняття рідного і вселенського, свого і чужого. Символом і простором людського буття стає рідний дім. З кожним кроком дорослішання і змужніння особи це поняття підноситься до символу Батьківщини.

 

Учень виконує пісню «Україно - світ».

 

Учень. Всі ми люди і діти людські, хоч би якого кольору шкіра, хоч би якою мовою спілкувалися, хоч би до якого роду належали. Ми не повинні забувати, що ми всі на цій землі люди, а отже брати і сестри. І ставитися одне до одного повинні з любов’ю.

 

Виконується пісня «Щебетала пташечка».

 

Учитель.

 

Приїдьте додому, вклоніться низенько

І словом привітним зігрійте усіх.

Хай будуть здорові і тато, і ненька,

Хай лихо не ступить до них на поріг.

 

Виконується пісня «Мамина молитва»

Учитель. Ось і закінчилося наше свято. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за участь у ньому. Я сподіваюсь, що ваші серця були повернуті до добра і любові до рідних, близьких, поваги до старших. Нехай у ваших серцях проростають зерна добра, співчуття, взаєморозуміння.


Теги: Бідняк, Невінчана О.Г.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 92/12


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar