Головна » Українська література

Поетичне покоління 80-х років ХХ ст. як естетичний феномен доби

Мета уроку: дати загальну характеристику розвитку української літератури 50-80р.рХХ ст.; знайомство з творчістю сучасних письменників; прищеплення цікавості до їх творчості, формування бажання зацікавити їх творчістю оточуючих.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Форма проведення: проект.

Обладнання: портрети письменників, інтерактивна дошка, виставка книжок, презентація, аудіофайли.

хід уроку:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.

     епіграф уроку

Якби у нас нічого значного не було в літературі

серед так званого середнього покоління, не кажучи вже

про літературу старших, то навіть у такому обсязі хіба

наша українська література не є серйозною і значною?!

І.Драч

 

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ УРОКУ ТА ОЧІКУВАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.

Після сьогоднішнього уроку ви зможете:

визначати ознаки поетичних десятиліть;
називати визначних діячів літератури цього часу;
підвищити інтерес до теми предмета;
активізувати свою діяльність;
аргументувати свої думки;
стимулювати різні види спілкування;
розвивати своє мовлення.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК.

1.Тренінг «Роздуми вголос»

Сучасна література… яка вона?

 

IV. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ

Виконайте міні-творчу роботу протягом 3-5 хвилин. Про що, на вашу думку, мають писати сучасні письменники? Якою повинна бути література? (запишіть тези)

 

V. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя.

Для українського письменства другої половини ХХ ст. характерний генераційний принцип класифікації літературного процесу: починаючи з 1960-х років, літературознавці уже традиційно виокремлюють літературні десятиліття, означуючи їх репрезентантів "шістдесятниками", "сімдесятниками", "вісімдесятниками", "дев'ятдесятниками". Кожне з цих поколінь відзначається певними ідейно-стильовими домінантами, має своє неповторне естетичне обличчя і визначальні світоглядні засади.

Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації, такі як: Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Микола Рябчук, Юрій Покальчук, Костянтин Москалець, Наталка Білоцерківець, Василь Шкляр, Євгенія Кононенко, Андрій Курков, Іван Малкович, Богдан Жолдак, Сергій Жадан, Павло Іванов-Остославський, Олександра Барболіна та інші. «Вісімдесятники» орієнтовані на культурні здобутки європейської спільноти, особливо на корпус модерної та неомодерної літератури поставстрійського культурного простору ХХ століття.

 

Групи знайомлять нас із своїм проектом «Література 60х-80х р.р.».

Мікрогрупа 1 «Література 60х р.». У часи хрущовської «відлиги» виникла могутня когорта представників культури України. Це була потужна хвиля, що засвідчила реінкарнацію українського духу після спустошливої хвилі репресій, яка мала фізично й морально знищити національне відродження 20-30-х років ХХ століття. Літературне мовчання, спричинене страхітливими винищенням усього українського, розірвав прихід в українську літературу яскравих творчих постатей М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко, Д.Павличка, В.Симоненка, Г.Тютюнника та інших талановитих представників українського «молодого» відродження. Водночас цей процес був нерозривно пов’язаний зі всесвітнім сплеском літератури, образотворчого мистецтва, найвизначніших досягнень у сфері науки (польоти в космос, виникнення кібернетики, швидкий поступ медицини тощо). Імена митців, що залишили яскраві здобутки в царині української прози загальновідомі: Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Юрій Мушкетик. Характерним для багатьох прозових творів 60-х рр., зокрема присвячених сучасності, було те, що вони ставили в центр уваги проблеми особистості, її ролі в суспільстві та морально-духовного потенціалу. За жанром це, найчастіше, аналітико-психологічний, лірико-психологічний роман або повість.

 

Мікрогрупа 2 «Література 70х р.». Період 70-років ХХ століття характеризується стагнацією у культурі, обмеженням свободи слова й свободи творчості. Проте взірцем і прикладом для письменників сімдесятих років стали творчі постаті «шістдесятників», з вуст яких уперше після тривалого мовчання повноголосо пролунали космічні теми й національні – рівновеликі в сприйнятті кожного українця. Проте суспільний «застій» штучно обмежив коло творчих шукань літературної молоді. Набуток письменників 70-х рр. ХХ ст. засвідчує епохальність піднятих тем і своєрідність їх реалізації. Світовідчуття митців різниться, але спільним є намагання трансформувати болі й проблеми сучасності в національному руслі, підкреслити належність до української нації і показати, що багато з тих бід, які виникли сьогодні, пов’язані з нашим минулим. Їх можна розв’язати, стверджують письменники, тільки осмисливши, хто ми є на землі і який родовід успадкуємо. Яскравими особистими цього періоду є: Степан Пушик, Катерина Мотрич, Наталя Околітенко, Микола Воробйов.

 

Мікрогрупа 3 «Література 80х р.». Вісімдесятники — ґенерація в українській літературі, яка заявила про себе в другій половині 80-х років. Вісімдесятники, на думку Володимира Єшкілєва, створили першу в історії повоєнної української літератури опозицію традиціоналістському дискурсу не у вигляді опору окремих особистостей, а як феномен нового літературного покоління. Дискурсивно цей феномен можна розмежувати на постмодерну та неомодерну складову. На творчості «вісімдесятників» позначився суспільний злам початку 90-х років, що породив так звану «карнавальну рефлексію» в творах представників покоління (Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад, «Пси святого Юра»).

Для «вісімдесятників» властива орієнтація на здобутки європейської культури, особливо на літературу поставстрійського культурного простору ХХ століття (зокрема: Ґеорґ Тракль, Франц Кафка, Мілан Кундера). За Володимиром Єшкілєвим, неомодерна складова «вісімдесятництва» виявилася більш органічною щодо поточної літературної ситуації в Україні, аніж рефлективний постмодерний простір. У межах неомодерної складової відбувається своєрідна компенсація втрат української літератури, що пов'язані з її ізоляцією та маргіналізацією в радянський період.

 

Слово вчителя. Як можна охарактеризувати це десятиліття?

На думку Володимира Єшкілєва, серед особливих ознак феномену «вісімдесятництва» можна назвати такі:

Надання домінантного значення формальній складовій твору.
Перехід від символізму до інтертекстуального та пошук сенсу інтертекстуальності як ностальгія за салоном.
Відсутність претензії на творення конституативних текстів.
Бажання харизматизації через «визнання на Заході» і пов'язані з цим комплекси та розчарування.
Концептуальний урбаністичний індивідуалізм.
Тяжіння до синтетичних способів креації.

Слово вчителя. Запропонувати учням згадати імена письменників 80 років ХХ століття.

 

Основні представники вісімдесятників

Юрій Андрухович

Наталка Білоцерківець

Василь Герасим’юк

Павло Гірник

Ярослав Довган

Іван Малкович

Петро Мідянка

Кость Москалець

Оксана Забужко

Віктор Неборак

Олександр Ірванець

Володимир Цибулько

Микола Рябчук

Ігор Римарук

В’ячеслав Медвідь

 

Група «Літературознавці» познайомить із творчістю «вісімдесятників».

 

Юрій Андрухович (13 березня 1960, Івано-Франківськ) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент Асоціації українських письменників. 1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його чисел.

У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997 році окремими книгами, есей «Центрально-східна ревізія» («Сучасність», 2000, № 3).

Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації так званого «станіславського феномену» та формування місцевої мистецької еліти. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто.

1993р.: Лауреат літературної премії Благовіст

1996р.: Премія Рея Лапіки

2001р.: Премія ім.Гердера

2005р.: Отримав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка

2006р.: Премія "За європейське взаєморозуміння" (Лейпціг, Німеччина)

Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладено на 8 європейських мов, у тому числі роман "Перверзія" опублікований у Німеччині, Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії.

Творчість Андруховича завідчує вплив найкращих зразків класичної європейської літератури (Умберто Еко, Габріеля Маркеса), а також намагання синтезувати своєрідний художній світ, наближений до реального і водночас фантастичного.

Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою.

Давайте познайомимося з віршем зі збірки «Листи в Україну».

Україна ж — це країна барокко...

 

Україна ж — це країна барокко.

Мандрувати нею — для ока втіха.

І тому западає спокуса в око:

зруйнувати все. І скільки б не їхав,

 

бачиш наслідки: мури і житла хворі

ще, мабуть, від турків. І п'ятикутні

знаки. З криниць повтікали зорі,

тобто їх нема, криниці відсутні,

 

але є сліди, і це дозволяє

подавати прогноз у вигляді віри

в неминуче. Тому що наша земля є

чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.

 

Це підпільне барокко влаштовує опір

і цвіте шалено навіть в уламках,

хоч забуто нас і мовчать в Європі.

Катувати зручно в палацах, замках,

 

а в каплицях тісно. Тому каплиці

є найперший крок углиб України.

Мені видно все з чужої столиці.

Все на світі можна підняти з руїни,

 

крім живої крові, як ми вже знаєм.

Напиши, чи всі живі та здорові.

Чи літають ангели над Дунаєм,

чи дощі у Львові, чи досить крові.

 

–Робота над твором. Створіть асоціативний кущ

Україна                        країна бароко

для око втіха

мури і житла хворі

з криниць повтікали зорі

віри в неминуче

цвіте шалено навіть в уламках.

Висловіть свої думки щодо цього асоціативного куща, який нам представляє у своєму творі Ю Андрухович.

 

Наступний –  Олександр Ірванець- поет, прозаїк, перекладач. Народився 24 січня 1961 у Львові. Жив у Рівне. У 1988 році закінчив Московський літературний інститут. Автор 12 книжок, 5 з яких - поетичні збірки. Співпрацював з багатьма періодичними виданнями. Зараз має авторську рубрику в журналі "Україна". Один із засновників популярного товариства "Бу-Ба-Бу". О. Ірванець викладає в Острозькій академії. Живе в Ірпені. Видав збірку «Вогнище на дощі».

Особливість творчості: здатний звичайне явище розкрити як щось дивовижне. У творчості письменника через автобіографічну призму своєрідно осмислюється проблема «Маленької людини»:

П’ять мільйонів ковтають

ранкові бульйони.

Їх ковта, в свою чергу, голодне

ранкове метро.

Я- солдат будівельного

батальйону.

Я- ніхто.

 

-Міні-дискусія. У поезії Олександра Ірванця маленька людина - ніхто, а у творі «Ти знаєш, що ти – людина?» Василя Симоненка – звучить гордість за людину.

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

 

Проблемне питання:

чи існує проблема маленької людини, чи коректно поставлене питання?
чи можна назвати звичайну людину маленькою?
Оґрунтуйте свої думки.

 

(Додатковий матеріал. Симоненко був людиною з твердими переконаннями, максималістом людської моральності, співцем людської особистості, і тому вірш «Ти знаєш, що ти - людина?» став своєрідною конденсацією його уявлення про цінність кожної людської особистості, її неповторність та унікальність. І особливо гостро прозвучала ця поезія в суспільстві тоталітарної уніфікації, де кожну людину намагалися зробити просто «коліщатком і гвинтиком» величезної руйнівної машини. Голос захисника Людини пролунав неначе вибух, гнівний крик зболеного серця)

Висновок. Автори закликають читачів до самоповаги в тому розумінні, що кожна людина неповторна, що вона має право на повагу, любов, щастя, свободу. Кожна людина повинна замислитися: чи так вона живе? Чи гідна вона називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Чи згадають нащадки добрим словом. У цих поезіях розкрито місію людини на землі, яка полягає у тому, щоб творити добро, жити за законами моралі, поважати і цінувати неповторність людської особистості.

 

5.2.2. Наступний твір, з яким і хочу вас познайомити, – це вірш «Любіть» Олександра Ірванця.
-                     Висловіть свої думки з приводу цього вірша.

Порівняйте з віршем В.Сосюри «Любіть Україну»

 

ЛЮБІТЬ!

Любіть Оклахому! Вночі і в обід,

Як неньку і дедді достоту!

Любіть Індіану! Й так само любіть

Північну й Південну Дакоту.

Любіть Алабаму в загравах пожеж,

Любіть її в радощі й біди!

Айову любіть! Каліфорнію теж!

І пальми крислаті Флоріди!

Дівчино! Хай око твоє голубе,

Та не за фізичнії вади –

Коханий любити не встане тебе,

Якщо ти не любиш Невади!

Юначе! Ти мусиш любити стократ

Сильніше, ніж любиш кохану,

Колумбію-округ і Джорджію-штат,

Монтану і Луїзіану!

Любити не зможеш ти штатів других,

Коли ти не любиш по-братськи

Полів Арізони й таких дорогих

Просторів Аляски й Небраски.

Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,

Плекай у душі незникому.

Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф

Люби! І люби – Оклахому!

5.2.3. Слово вчителя. Через іронію автор хоче пробудити в молодій людині ефект відчуження. Іронічна подача вже відомих істин дає нову оцінку, ставить нові акценти.

 

-Оксана Забужко- одна із яскравих постатей в українській літературі – народилась у Луцьку, закінчила філософський факультет Київського університету ім.Т.Шевченка. Професор, доктор філософських наук. Перша книжка -  «Травневий іній» (1985). Згодом з’являються поетичні збірки «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000). Одна з небагатьох український письменників, які живуть на гонорари від написаних книг. Хоча, значна частка доходу - все ж таки від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змогли завоювати європейські країни, а також знайшли своїх прихильників у США, більше того - у деяких екзотичних країнах. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко "Травневий іній". Оксана Забужко - член Асоціації українських письменників.

У серпні 2006 року журнал "Кореспондент" включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 "Найбільш впливових людей в Україні", до цього в червні книга письменниці "Let my people go" очолила список "Краща українська книга", ставши вибором читачів Кореспондента № 1.

Письменниця будує свій власний поетичний світ, у якому на першому плані завжди – яскрава особистість авторки. Чи не тому більшість її творів – речі біографічні або такі, які сприймаються як одкровення письменниці, її власний біль, її особисті переживання. Тому очевидними постають виразки на тілі українського суспільства. Ми потребуємо звернення до духовних джерел, до вічних архетипів людської свідомості, до історичної пам’яті свого народу й загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Пропоную вашій увазі вірш із збірки «Травневий іній» (1985). Давайте прослухаємо запис цього твору.

 

* * *

Відлопотиш дощами за ворота,

В щілинах бруку виросте трава —

А потім будуть знову в мушлі рота,

Між скойок губ світитися слова.

 

Розтанеш в димній сутіні вокзалу —

Але осяде в пам’яті, на дні,

Обличчя жінки, що тебе кохала,

І білий птах фіранки у вікні,

 

І тишина в ласкавих рукавичках,

І у плющі заплутаний балкон…

Щось відщемить. Щось — охолоне в звичку

(Бо й молодість — як скло під каблуком!).

 

Та через гони літ, на повороті,

Благатимеш у долі лиш одно:

Дощем навшпиньках увійти в ворота

І — пошепки — поплакати в вікно…

 

Робота над текстом твору. Висловіть свої думки щодо прочитаного і почутого. Визначте ідейно-естетичне спрямування, знайдіть художні засоби, які використала автор.

Часові може протистояти тільки щось світле. Закохана героїня Оксани Забужко довірлива й красива у словесному вияві своїх складних, інтенсивних, інтимних почувань.

 

Наступний поет-вісімдесятник - Сергій Жадан - у 1996 року закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Сковороди. У 1996—1999 роках навчався в аспірантурі університету; кандидат філологічних наук. З 2000 року — викладач кафедри української і світової літератури ХНПУ. У 2004 році закінчив викладацьку діяльність. Переводить поезію з немецької (зокрема Пауля Целана), англійської (зокрема Чарльза Буковськи), білоруської (зокрема Андрія Хадановича), російської (зокрема Кирила Медведева)

У березні 2008 року роман Жадана «Anarchy in the UKR» в російському перекладі ввійшов до «довгого списку» російської літературної премії «Національний бестселер» (номінатором виступив російський письменник Дмитро Горчев). Ця ж книга в 2008 році ввійшла в шорт-лист і отримала почесну грамоту конкурсу «Книга року» на Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку.

У травні 2010 року журнал «GQ» повторно висунув Жадана на звання «Чоловік року» в номінації «Письменники» за книгу «Червоний Елвіс» (перше висунення відбулося в 2008 році за «Anarchy in the UKR»).

Живе і працює в Харкові.

Вивчення творчості С.Жадана починаємо з відгуків критиків на творчість письменника:

«Очевидно, якщо намагатися уявити узагальнений образ поета, то кращої кандидатури, ніж Жадан, годі шукати». Михайло Бриних (Київ).

«...Жадан з любов'ю творить каталог пам'яті, куди входять знайомі з дитинства міські краєвиди з музеєм мотлоху радянського побуту». Лариса Березовчук (С.-Петербург).

«Сергій Жадан - не перший з найкращих представників постпанківського періоду в різнобарвній культурі 90-х років. Першим, як знати, був призабутий нині поет Гекльбері Фінн... Жадан аж ніяк не романтик. Він ніколи не протиставляв себе цьому світові: водку пив з горла, м'яча бив з носака, одне слово, почувався на рівних з довколишнім антиукраїнським середовищем». Ігор Бондар-Терещенко (Харків).

«Читати тексти Жадана - наче продивлятися уявні кінокадри. У цій домінуючій візуальності, як на мене, вірність автора традиціям саме авангардової, а не модерної естетики. Його образний світ розгортається суміщенням оречевлених метафоричних сюжетів, до кожного з яких є код, хоча дійти до нього можна тільки через осмислення всієї системи». Ольга Різниченко (Харків).

 

Музика, очерет

 

На долоні, руці.

Скільки пройде комет

Крізь понадхмар’я ці.

Як проступа тепло

Через ріки, міста.

Все, що у нас було –

Тільки ця висота.

Все, що трималось вій,

Голос печальний, плач,

Я скидаю на твій

Автовідповідач.

Поїзд твоїх химер

Не зупиняє біг,

Нам з тобою тепер

Падає різний сніг.

Нарізно кров поспіша,

Солодко шириться лет,

Тихо росте душа,

Мов ламкий очерет.

 

Послухаймо «Музика, очерет»

 

Слово вчителя. «Музика, очерет» - вірш належить до інтимно-медитативної лірики і відкриває нову грань поетичної якості митця. Основний мотив твору – розлука двох молодих закоханих людей, які усвідомили спорідненість своїх душ, що дало їм можливість злетіти над землею в понадхмар’я, піднятися на висоту. Тепер вони далекі один від одного, ліричний герой твору не стримує свого плачу і печальним голосом висловлює свої почуття на автовідповідач коханої. Проте закоханим не скоро доведеться зустрітися знову, їм тепер «падає різний сніг», у них «нарізно кров поспіша». Від розлуки почуття героя не згасає, а навпаки «шириться», а душа його «тихо росте», «мов ламкий очерет». Поет хотів показати, що почуття кохання є надзвичайно крихким, але, якщо воно справжнє, то йому не страшні ніякі перешкоди, ніякі відстані, його не зможе здолати навіть всепоглинаючий час.

Ліричний герой глибоко переживає розлуку з коханою («нам з тобою тепер падає різний сніг»). Йому залишаються спогади про музику ламких очеретів, про висоту, де були удвох. І солодко завмирає, «тихо росте душа» в пригадуванні щастя і в його передчутті.

 

VІ. ЗАКРІПЛЕННЯ. «Мікрофон»

Назвіть представників літературного процесу 60-80 р.р. ХХ століття…

Мені найбільше запам’ятався твір…
Він мене вразив…
Він мене навчив…
Я б хотів більше детально ознайомитися з творчістю … письменника.

 

6.1. Слово вчителя. Наприкінці уроку давайте послухаємо твори поетів, яких ми сьогодні опрацювали. (аудіофайли)

 

VIІ.ПІДСУМКИ УРОКУ.

Роздуми над епіграфом. Перечитайте епіграф уроку. Чи влучно він підібраний? Чи можна вислів І.Драча назвати лейтмотивом уроку?
Самооцінювання й оцінювання.

 

VІIІ. ВИСНОВОК.

Чотири групи, які захищали свої наукові дослідження, добре впоралися із завданнями, проявили вміння і здібності детально аналізувати прочитане, самостійно вести пошукову роботу, ставити й відповідати на запитання, робити висновки.

Вивчення творчості вісімдесятників є необхідною складовою в осмисленні сучасного літературного процесу. Сьогодні ми зробили лише крок на стежині сучасної літератури, але мені хочеться, щоб у вашій пам’яті і душі визріло бажання взяти книгу в руки, розкрити її і прочитати першу сторінку...

 

ІХ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. Заповніть таблицю «Основні тенденції розвитку літератури кінця ХХстоліття»


Теги: Усенко О.В., література 80-х
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 287/16


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar