Головна » Українська література

План конспект уроку "Філософія життя за творами поетів рідного краю"

Мета: допомогти учням зрозуміти твори на морально-етичну тематику, формувати високі моральні ідеали, розвивати навички виразного читання,самовиховання, критичного мислення, роботи з текстом, спонукати замислитися над вибором життєвого шляху; виховувати порядність, почуття справедливості, доброту, бажання боротися зі злом очищати свою душу від злих думок.

Тип уроку: комбінований

Форма проведення: урок-філософський стіл

Обладнання: портрети поетів рідного краю, тексти, музичний супровід

Епіграф: Сонце сходить не тільки в небі,

                 Сонце сходить у нас самих.

Р. Дідула

 

Перебіг уроку.

І. Оргмомент. Ваші сподівання від уроку?

Мотивація навчальної діяльності.

Вчитель (під супровід мелодії оркестру Поля Моріа):

Сьогоднішню розмову з вами (у нас навіть парти стоять колом, щоб ми дивилися не в спину один одному, а в очі, бо розмова буде щира і відверта) я б хотіла почати словами великого нашого пророка Т. Шевченка:

Один у одного питає;

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаємо

І не дознавшись, умираєм

І покидаємо діла

Дійсно, кожен з нас рано чи пізно питає себе: «Навіщо я живу на світі? Яке моє призначення? Яка я людина?» Запитання нелегкі. І не завжди люди знаходять на них відповіді. Оточуючі ж оцінюють нас за вчинками: це – добродій, а це – нікчема, чи зла людина, чи злочинець.

Як розпізнати зло? Чому воно існує? Як з ним боротися? В усі часи осмислити це прагнули філософи і вчені, поети й прозаїки. Про це йдеться в Біблії, в усній народній творчості. Та, на жаль, тільки в казках добро перемагає зло,  а в житті ми часто стаємо свідками розгулу зла. То хто ж у цьому винен? В чому причина? У злих силах космосу чи в людині? Літературознавець В. Пахаренко в книзі «Незбагнений апостол» пише: «Зло існує для того, щоб людина ставала людиною, переборюючи його, щоб могла усвідомити добро і робити добро».

Людина і Вічність. Людина і суспільство. Саме ці питання завжди цікавили письменників і філософів. Людина – це піщинка у Всесвіті, але й цілий світ з болями, печалями, радощами, надіями. Кожен з нас шукає свій шлях у житті, кожен із нас інколи почуває себе самостійним  в океані людей або ж, навпаки, шукає самотності, щоб наодинці із собою замислитись над своїм життям, своїми проблемами, своїм призначенням у цьому світі, що він має зробити, щоб залишити слід у житті. Тож поміркуймо, друзі, і ми над важливими проблемами нашого життя. А дороговказом, маяком для нас хай стануть твори наших земляків-поетів, допоможуть нам знайти своє місце у цьому світі.

 

ІІ. Тема, мета уроку

 

ІІІ. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу.

1. Бесіда: (метод «Обери позицію»). Що є життя для людини?

- Ми уявляємо життя по – різному. Для когось це – величезний океан (можна заблукати чи втопитися, а можна впевнено іти  своїм курсом). Я – за цю думку.

- Для когось життя  - це театр (і можна зіграти вдало свою роль, а можна  провалити її). Пам’ятаєте, у Шекспіра: «Жизнь – театр, и люди в нём – актёры» або у Г.Сковороди: «Світ подібен до театру, щоб грати в ньому успішно, беріть ролі за здібностями». Підтримую цю думку.

- Для когось життя – це зоряне небо, а люди зірки «Людина доки людина, доки живе в ній пам'ять. Людина сама вибирає, бути зорею чи ні» Особисто мене приваблює цей образ.

Вчитель: Було і мені 17, як вам, замислювалась і я над вічними питаннями, а життя здавалося складним екзаменом, і хотілося бути на ньому відмінницею, та тільки не знала, легкий чи ні попадеться білет. І з’являлися  власні поетичні рядки (читає напам'ять)

Правильной ли жизнью я живу,

То ли говорю и в то ли верю?

Тех ли я знакомых в гости зву,

Перед теми ль закрываю двери?

 

Приношу я радость или боль

В этом мире, светлом и безбрежном?

А умею ль властвовать собой,

Стойкой в горе бить – и доброй, нежной?

 

След какой оставлю на земле,

И тепло ли вспомнят меня люди?

В мире, счастья, радости, добре

Моего труда частица будет?

 

Это чаще спрашивай себя,

Заполняя чистый лист делами

Никогда не сможешь пересдать

Трудный и ответственный экзамен,

 

Жизнь – экзамен. Помни об одном:

Ни дня, ни строчки из черновика

Не перепишешь, не исправишь вновь,

Не вырвешь и страниц из дневника.

 

За каждый день свой, за минуту дня,

За боль ошибки, радость и удачу

С нас спросит Совесть- строгий наш судья

Не оправдаешься перед ней и не плачешь.

 

Роздуми над темою сутності життя продовжать наші поети-земляни (учні читають напам’ять):

          

Ніби й не було

Встеляли землю пишні трави,

Щойно буяло все, цвіло.

Аж гульк - вже скошені отави

І літа наче не було.

Так і з людиною буває:

Живе й квітує, мов зело,

І раптом  - вже її немає,

Ніби й на світі не було…

                                      М. Миценко

      Сентенція на тему життя   

Життя – то дорога вертка і вихлява,

То рівні проспекти, то стежка гірська

Серця по дорозі – гарячі й хирляві,

Не кожна простягнута – вірна рука

Судити людей непосильна затія,

Я й сам не святий, що не правді, скажу,

І все-таки прагнем крізь сито просіять

Нелюдяне в нас за життєву межу.

В. Крупка

Для щастя мало чи багато:

Хліб на столі, де тепла хата,

Вечірня лагідна розмова

І українська рідна мова;

Калини кущ біля віконця,

Щодня вставати до схід сонця;

І пісня, що із серця лине,

Й земля батьків,з дитинства мила.

Т. Підгорна

Друзям

Життя моє - мов марафонський біг;

Що рік – то кілометри далі,

Дай Бог, щоб фініш кожний зміг

Здолать не розплескавши волі.

Дай сили вірити в людей

І навіть в відчаї – в кохання,

Дай мудрості – не фальш ідей,

В зневірі – другого дихання.

Дай зрозуміти зміст життя

І втілити його собою,

Не відійде з самим тобою.

                       В. Крупка

 

 

Бесіда: (метод «Мікрофон»):

1. Як можна «просіяти крізь сито нелюдяне»? Що для цього потрібно робити, як жити?

2. Як ви розумієте вираз «зрозуміти зміст життя і втілити його собою»?

3. З якими філософськими роздумами перегукується ваша відповідь на це питання?

(Г. Сковорода, ідея «сродної праці»)

4. Яка головна думка поезій, що прозвучали? (життя одне, неповторне, і прожити його треба гідно)

Вчитель: У романі «Тисячолітній Миколай» П. Загребельний писав: «Нам тільки здається, ніби ми живемо мало, ніби життя коротке і нещасне, насправді ж ми живемо вічно…, а тому повинні завжди нести з собою почуття провини і відповідальності». Відповідальності? За що ж нам відповідати? – можете сказати ви. Колись в юності я прочитала вираз: «Не бійтесь ворогів – найгірше, що вони можуть зробити – вбити вас. Не бійтесь друзів – найгірше, що вони можуть зробити зрадити. Бійтесь байдужих – це з їх мовчазної згоди відбуваються і зради, і вбивства». Тож ми маємо відчувати відповідальність за все, що діється навколо нас, особливо за те, що заважає жити і нам, і іншим, від чого стомлюється душа.

Учень:   Потоптав я в світі трохи рясту,

               Знав і голод, і війни біду,

І кохання вірне, дружбу й щастя,

Та ніяк спокою не знайду…

А життя сучасне закрутилось,

Як реклама клята, миготить.

І душа моя вже так стомилась,

Що, нарешті, прагне відпочить -   

Від огидного політиканства

Лідерів партійних всіх мастей,

Від свободи вбивств і ошуканства,

І від недолугості «властей»;

Від лібералізму демократів,

Їх блукань без певної мети,

Від зневаги  нових бюрократів,

Їх нахабства й кланової мети;

Від недоторканих депутатів,

Їх байдужості до нас, простих,

Від злодюг, хабарників занятих,

Од засилля телеблекоти;

Від брехні, нечесності та бруду,

Ненависті й заздрості людей

І від фарисейської облуди

Та од «благоденства», що гряде;

Від утрат і друзів, і знайомих

(Адже нових годі віднайти),

Від думок мізерних, невагомих,

Що шматують мізки, як кати…

Відпочити хочеться від болю,

І від марнослів’я й суєти,

Од земної нашої недолі…

(М. Миценко «Душа стомилась»)

Бесіда:  (метод «Обери позицію»)

1. То  що ж і хто заважає нам жити?

2. Яким буде наше майбутнє і чи буде взагалі, якщо все перераховане М.Миценком матиме місце в нашому житті?

Учениця: Заглянути в духовний світ нації, задуматися над сутністю свого існування спонукають нас твори письменників рідного краю.

І їхня думка для нас тим важливіша, що це люди, яких ми знаємо, які живуть і працюють поруч з нами, кого ми зустрічаємо, з ким вітаємось. Тож і прислухаємось не до чужих, невідомих нам, уявних авторів, а до слів наших земляків: М.Куксенко, Н.Стешенко, О.Дуки, Б.Четверікова, В.Кисельової, Л.Деревянко, до їх роздумів про людину з її болями і хвилюваннями, про радощі життя, дружби і зради, щастя і неспокій. На життєвих дорогах нас чекають подарунки і випробування – і все це не стільки для тіла, скільки для душі нашої, совісті, честі: чи не стане виконавцем чиєїсь глупої волі, чи зуміє достойно прожити життя, чи залишить свій пам’ятний добром слід на життєвому шляху? Так легко переступити межу добра і зла…

Між святістю й гріхом невидима межа,

І переступиш – не відразу вгледиш,

Лиш сумнівів тонесенька іржа

Лягла на душу. І сміється – з тебе ж:

«Ну як. Зійшло із рук? Не вдарили громи

святих небес за приспане сумління?»

Тонка іржа. І невловима мить

Й – очищення  або гріхопадіння

Та швидше друге, хто ж із нас святий,

Коли навколо так спокус багато

По першій кризі швидко перейти

І муки совісті від себе відігнати.

Як трісне лід від доторку ноги,

То швидко страх наш в горлі заніміє.

Тонка межа. Та душу на торги

Не чистому за неї пропонуєм.

(О. Дука)

Бесіда:  - Чи часто вам доводиться боротися зі своїми сумнівами? Чому?

- Хто перемагає у цій боротьбі?

- Як ви вважаєте, чи добре, що людині притаманно сумніватися, помилятися?

Вчитель: Пропоную зробити невелику музичну паузу і послухати пісню «Не хлібом єдиним» у виконанні нашого вокального тріо. Слова  до неї написала наша землячка, журналіст, лауреат премій «Золоте перо» обласної спілки журналістів О.Дука, якої, на жаль, вже немає серед нас (занадто рано відцвіла квітка її життя, а зірка упала з неба). Музика нашого зачепилівського композитора Н. Сапко.

(Тріо  виконує пісню «Не хлібом єдиним»): 

Не хлібом єдиним живем ми на світі –

Є зорі на небі, троянди  в садах,

Не хлібом єдиним живем ми на світі,

Бо є ще кохання у наших серцях.

Поглянь на волошку у буйному житі,

Ту квітку блакитну цілує роса,

Не хлібом єдиним живем ми на світі,

Бо в наших серцях доброта не згаса.

Душею народу віками зігріта,

Пісня від серця до серця летить.

Не хлібом єдиним живем ми на світі,

Інакше у ньому не варто і жить.

Учень: Нелегкий і часом жорстокий час щодня випробує нас на міцність характеру, на здоровий глузд, на розум та інтелект, на життя.

Здається, саме про цей час сказав Олесь Бердник: «Суцільне кільце страху оточило людей – від народження до смерті. Страх зубожіння, страх втратити багатство, страх, що тебе не полюблять, страх, що тебе розлюблять, страх, що ти залишишся безславним, страх, що ти втратиш славу, страх перед розлукою, стражданням, перед богами, смертю, і нарешті най ганебніший із страхів – страх вічної самотини душі серед неосяжного світу, страх відірваності людини від інших людей, від безмірного океану буття. Мета людини – розкриття невичерпних глибин власного духу й серця, вічна й прекрасна пісня любові та миру, розмаїтим вияв радощів буття. Кожна людина – дзеркало Вічності, це сама Вічність». («Покривало Ізіди»).

Питання до учнів: Чого найбільше боїтеся все вжитті? Як намагаєтесь перебороти страх і чи намагаєтесь?

Вчитель: На боротьбу з цими страхами у нас часом іде все життя, і не завжди ми виходимо переможцями. Бо в нас самих протистоять, борються добро і зло, людяність і хижість, любов і ненависть. І, на жаль, злого, егоїстичного у нас часто більше, ніж доброго. А доброту треба виховувати, треба навчатися любити ближнього, допомагати людям, десь просто поспівчувати, а десь хоча б … не заважати… Запрошую вас до роздумів, послухавши наступні поезії.

Учениця: (читає напам'ять)

Прийшла бабуся в касу за грошима

Стоїть зігнулась, наче аж дріма.

Година, дві пройшло,

А може, більше. І раптом гучно:

«Вже грошей нема!»     

                                 Скривилася старенька, сором плакать,

                                 Та сліз гірких вже зупинить дарма:

                                 - Я так гадала, що сьогодні встигну,

                                 Бо дожилася, що й на хліб нема…

Перехрестилась, втерлась краєм хустки,

І почовпла на вихід, до дверей.

Сама – самітня, з старістю в обійму,

Кудись туди, подалі від людей.

Люд вирував, сміялись і кричали,

Бо черга тут зібралась чимала,

Й нікому діла не було до того,

Що старість сиротиною пішла…

Н. Стешенко

Бесіда: (метод «Мікрофон»)

1. Які думки виникли у вас під час слухання цієї поезії?

2. Чи не трапляється так і з вами, що мовчимо тоді, коли треба замовити добре слово за людину, або ж проходимо повз неподобства, хуліганство мовчки, чим і підтримуємо  такі явища?

Вчитель: Пам’ятаєте вираз про байдужих?

Не бути байдужим ні за яких обставин! – візьміть це за правило. Не дарма в народі кажуть: мовчання – знак згоди. Але ж і Шевченко міг мовчати, та не мовчав. І Стус не зміг мовчати. І що було б сьогодні з нашою Україною, культурою, мовою, якби всі мовчали?! Та, як не соромно, тих, інших, стає більше. Тих, що мовчки виконують чиюсь волю: нівечать то душі людські, то долю, то матінку – природу, а інколи задля власного спокою, благополуччя заміряються на святе – рідних людей.

Учениця:  (читає напам'ять вірш)

    В будинку престарілих

Виглядала мати на дорогу

Із вікна будинку одиноких,

Відчувала біль щемкий, тривогу,

Сором за дітей своїх жорстоких,

Що прикрились добрими словами:

«Тут, в гурті, вам веселіше буде, -

Не сумуйте, не хворійте, мамо»

Що ж це з вами трапилося, люди?!

Щось згубили на стежках невпинних,

Бо зрікаємось батьків стареньких,

І з докором дивляться у спини

Очі тата сивого чи неньки…

Привезли… Мов, «веселіше буде».

Тільки й світу нині, що в вікні,

В репродукторі говорять люди,

Фото сина поруч, на стіні,

А напроти в ліжку – теж старенька,

Безнадії у очах печаль,

Згадують дітей своїх маленькими -

Про дорослих же чомусь мовчать…

Ех, дорого, озовися шумом,

Поверни дітей із каяттям

І пригаслі материнські очі

Засвіти надії почуттям,

…Та безлюдна пролягла дорога,

Тихо птаха над вікном співає:

Не приходять діти до порога,

Тільки сонце в шибку заглядає…

Тамара Чуб

Бесіда: (метод «Обери позицію): Так що б вам хотілося сказати з приводу проблеми, порушеної автором?

Учні: - Байдужість, неуважність до батьків – найбільший гріх перед Богом. Карати треба тих, хто відмовляється від стареньких батьків.

- Не просто відмовляється – ще страшніше: прикривається лицемірною турботою про них. Пам’ятаєте Володьку Лободу із роману Гончара «Собор»? І ми зустрічаємо таких же «батькопродавців».

- Аякже, адже старі, немічні батьки не вписуються у їх багатий, сучасний інтер’єр, заважають спокійно жити. Виростили, вивчили їх, а тепер не потрібні.

- І не важливо, що, може, й немає будинку престарілих. Такі «володьки» можуть просто місяцями, а то й роками не навідувати батьків у селі, дбаючи егоїстично лише про себе.

Учні: виразно читають в ролях гумореску М. Бахмата «Гроші для матері»

- Ти б матері допоміг,

Стара ж, одинока,

В тебе кажуть, усе є,

Чин маєш високий.

Щодня бачу, як вона

По селу блукає,

Під кущами скрізь пляшки

Порожні збирає.

- Гроші їй, звичайно, є.

Треба б ще зібрати:

Хочу, як вона помре,

Гарно поховати.

Вчитель: Прошу продовжити висловлювання своїх думок з приводу почутих творів.

- Слід частіше відвідувати своїх батьків, допомагати ім. Адже вони так багато роблять для нас.

- А, до речі, в Основному Законі України говориться про обов’язок дітей догодовувати батьків на старість.

Вчитель: Мої любі, як старший  товариш раджу вам ніколи не забувати стежку до батьківської хати, де вас люблять, чекають, вірять у вас і в світлі, і в чорні дні вашого життя. Це ж місце, де вас не покинуть, не зрадять, де завжди готові порадити і допомогти. Бережіть своїх батьків, рідних, провідуйте, щоб не було пізно… Бо тоді почуття провини таке велике, що його нічим не загладиш.. Щоб не було пізно.. Цієї ж думки і наші земляки – поети. Доказом цьому – їх поезії і пісні.

Учні читають напам’ять поезії або їх уривки: 

Много ли надо тем, кто не копил алмазы?-

Им бы с утра сейчас ласковых 2-3 фразы.

Друг мой, пока ты жив, живые пусть ходят в милых,

Чтоб не рыдать потом – раз поздно – на их могилах.

Л. Черкашина

Маленький острів з м’яти й споришу,

Куди збігаються життєві всі дороги,…

Сюди, на жаль, не часто я спішу,

До маминого світлого порога:

Робота, плани, недруги, сім’я

Та інколи так жить стає несила.

Чекає вдома матінка моя,

І виростають за спиною крила.

Додому! Інше – несуттєве все.

У рай дитинства босого спішу.

Назустріч ненька посмішку несе.

Для неї в Бога я життя прошу.

Очей вражає маминих краса,

І срібло в косах ореолом сяє,

Й схиляються їй в ноги небеса,

А я до рук їй вдячно припадаю.

Єдина, рідна, ніжна, дорога,

Я маю ще багато так сказати.

…Та стежка на подвір’ї зароста,

Бо не стрічає вже старенька мати.

Як жаль, що за життя ніколи ми

Сказать, що відчуваєм,  не встигаєм,

Живемо спогадами, і з дітьми

До маминої хати приїжджаєм…     

Т. Чуб

Пока мать, отец на этом свете –

Встретят, обогреют, все поймут.

Крик души ко всем заблудшим детям:

Возвращайтесь, как ни труден путь!

О.Красный (Крупка)

Ось і хвіртка, і я вже в дворі.

Кличу: - Мамо, ріднесенька, де ви?

Тільки тихо та журно вгорі

Прошуміли і змовкли дерева.

Кличу вдруге, у шибку – стук-стук:

- Та це ж я, прокидайтеся, нене!

Білі – білі пелюстки –до рук,

Біла-біла черешня – до мене:

- Ой, та де ж ви раніше були,

Як вас ждали та кликали мама,

Та діждатися вже не змогли:

Стали цвітом між нами.. Над вами…

Б. Четверіков

Побув на цвинтарі, вклонивсь могилі мами,

Молитву прошептав, й пошерхлими губами

Припав до свіжого, ще білого хреста,

І враз заплакав гірко, як мала дитина,

В душі моїй важка прокинулась провина:

Я за життя соромивсь цілувати неньку у вуста.

М. Миценко

Вчитель: А зараз пропоную всім нам заспівати, продовжуючи тему любові і уваги до батьків, батьківської  хати, пісню наших земляків –поетеси О. Дуки та композитора              Н. Сапко.

Звучить «Пісня про батьківський поріг»

(музика Н.Сапко – слова О.Дуки) у виконанні всіх присутніх в класі

 

До батьківської хати, мов ластівки весною,

Ми любим прилітати із радістю й журбою.

Несем сюди печалі і успіхи свої,

Бо наші тут причали і наші журавлі.

Приспів:

Туди, де мами ласка,

Де батьківське тепло,

Де юність, наче казка,

Де добре нам було –

Сюди дороги кличуть,

Де б не були ми всі.

Тут журавлі курличуть

І трави у росі.

 

До вас, кохана ненько, ми линемо серцями,

Пробачте за тривоги, що їх зазнали з нами

На голови нам ніжно ви руки покладіть

І, як колись в дитинстві, пробачте і простіть.

Приспів.

 

Лебедику – татусю, нехай літа минають,

А старість в вашу хату дороги не питає,

Щоб ви ще зустрічали праправнуків у домі,

Пошли Вам, Боже, щастя і доброго здоров’я.

Приспів.

 

Вчитель: «Життя прожити – не поле перейти», - каже народна мудрість. Важко прожити його чесно, з гідністю, бо завжди знайдеться хтось, хто буде тобі заздрити, штовхати на неправильний шлях, обманювати і шкодити. Такі люди були завжди. Тож треба бути сильними для життя, для боротьби з невдачами, неприємністю і злом. Треба творити добро – і світ стане кращим, і кращими станемо ми в ньому. «Життя таке коротке. Поспішайте творити добро» (О. Довженко) З ним згодний наш земляк, поет, журналіст М. Миценко:

Учні ( напам'ять):

І хоч вік і гне мене, й ламає –

Не здаюсь йому ані на мить,

Бо душа ще юністю палає,

А у серці мрія не згасає:

Якнайбільше добрих справ зробить

«Бажання»

Не знаю, скільки Бог відміряв

Мені на цьому світі жить,

Але у сімдесят я вірю,

Що сенс життя – добро творить

«Автобіографічне»

 

IV. Підсумок уроку

1.Чи справдились ваші очікування від уроку?

2. «Мозкова атака». Завдання: Одним реченням сформулювати основну думку нашого уроку – роздуму, нашого філософського столу.

- Треба бути Людиною.

- Бережіть батьків!

- Треба творити Добро.

- Маємо жити по совісті, за законами людської моралі.

- Пізнати світ – пізнати самого себе, бо, як сказав Г. Сковорода, «Пізнаєш істину – ввійде тоді у кров твою сонце».

Вчитель: Отже, друзі, ми сьогодні, сидячи за цим круглим столом, дивлячись один одному у вічі, окреслили «вічні проблеми» людства: людина і світ, добро і зло, сенс людського буття – і спробували знайти свої  відповіді на ці важливі філософські питання. Ким би кожен з вас не став у майбутньому, маєте насамперед зберегти у серці доброту, людяність, повагу до ближнього. Пам’ятайте: мати, життя, батьківщина дається нам всього один раз. Бережіть їх і цінуйте!

 

Д/з: твір-роздум за словами В. Шекспіра:

«Кожен з нас - сад.

А садівник у ньому – воля.

Чи зростати в ньому кропиві,

салату, кмину,

чому-небудь одному чи багато чому,

засохнути без догляду чи пишно

розростатися всьому -

цьому ми самі собі панове».


Теги: поезія, Чуб Т.М.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 884/146


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar