Головна » Українська література

Олесь Гончар. Роман «Собор». Собор як символ духовної краси людини

Мета:  розкрити головну тему та ідею твору; розвивати у дітей уміння аналізувати великий за обсягом і різноплановий твір; виховувати повагу до історичного минулого нашого народу.

Обладнання:  портрет письменника; роман «Собор»; фотографія відреставрованого собору в м. Новомосковську; ватман із записаними на ньому правилами, стікери, малюнок дерева (на ватмані), яблука зелені і спілі (намальовані).

Хід уроку - тренінгу

I.  Організаційна робота.

Знайомство.

Мене звуть..., але я хотіла б (чи хотів би), щоб на цьому уроці мене звали….

II. Правила групи.

Діти повторюють правила групи, що записані на ватмані і закріплені на дошці.

Доброзичливість

Не критикувати
Бути позитивним
Говорити те, що думаєш   
Говорити коротко і по черзі

 

Діти, скажіть, будь ласка, які з цих правил допоможуть нам розкрити тему нашого

уроку - тренінгу, яка записана на дошці?

Повторюю тему уроку, діти записують у зошити.

Очікування.

Роздати дітям малюночки із зеленими грушками. Діти на них записують свої очікування від уроку і закріплюють їх на дереві, яке намальоване на дошці.

III. Теоретична частина.

1.   Визначення рівня інформованості.

Дайте, будь ласка, відповіді на наступні запитання.

а) Чому, на вашу думку, Олесь Гончар кинув навчання в університеті і пішов рядовим

на фронт?

 

б) Де воював Олесь Гончар?

в) А що ви знаєте про його творчість періоду війни?

г)  Чому, на вашу думку, у трилогії «Прапороносці» немає жодного негативного героя?

д) Як вдалося письменнику написати за три повоєнні роки такий великий за обсягом
твір «Прапороносці»?

2.   Гра - розминка «Рукостискання» (5хв.)

Мета: активізувати увагу учасників.

Хід гри:

Учасники сідають у коло. Тренер пропонує кожному учаснику обмінятися

рукостисканнями з сусідами ліворуч та праворуч. Слід намагатися силою

рукостискання виразити свої почуття.

IV. Коло знань.

Діти сидять колом. Всі отримують по малюнку (з рибкою). Один малюнок зелений, другий - червоний, третій - жовтий, четвертий - білий. Учні об’єднуються у 4 групи за кольорами рибок. Кожна група отримує картку. Всі готуються за цими картками. Кожна група обирає волонтера, який за командою тренера (вчителя): «Час» переходить від групи до групи і розказує ту інформацію, яку він отримав із своєї картки і у своїй групі. Передає знання.

Картка №1

Олесь Гончар - письменник, який у своїй творчості завжди дошукується правди. Через романтизм його творів - піднесеність стилю, яскравість характерів, постійне звертання до природи, космосу, вічності - ми бачимо правду життя. Романтичний погляд на світ такого художника, як Гончар, відкриває нам незнану далечінь. Палко відстоюючи найвищу гармонійність людини і всього, що її оточує, він з не меншою переконливістю і запалом полемізує з усім, що заважає, шкодить цій внутрішній гармонії. Письменник оспівує багатобарвність і розмаїття світу. Його пером завжди рухає любов, а не ненависть. Задушевний ліризм у зображенні людей, які захоплено сприймають дійсність і самий факт свого існування, людей, які справді творять на землі, поєднується у Гончара з пильною увагою до найгостріших проблем сучасної йому дійсності, які він чесно й відверто ставить у своїх творах. Усе це можна повністю віднести до роману «Собор».

Картка №2

Роман уперше був надрукований 1968 року в журналі «Вітчизна». Його помітили й схвально оцінили читачі і критики. Але невдовзі «Собор» було піддано різкій і бездоказовій критиці. На письменника обрушили зливу демагогічних нарікань. Його критикували за те, що він начебто «погрішив проти правди», що «герої роману «Собор» часом надто однобоко судять про покликання мистецтва", за «суб’єктивістський підхід до змалювання нашої дійсності», навіть за те, що роман «спотворює соціальну картину дійсності». А літературознавець професор М. Шамота оголосив, що ««Собор» є творчою невдачею письменника». Критик риторично запитував: «Невже й письменник думає, що Володька є породженням епохи, її тип?».

Аби зрозуміти усю несправедливість цих нападок, пригадаємо, що саме в той час по всій країні світили ребрами напівзруйновані собори - безцінні пам’ятки історії й культури, що залишилися нам у спадок від попередніх поколінь.

Картка №3

Відтоді, з травня 1968 року, роман згадували мало, він не перевидавався. Двадцять довгих років твір був у забутті. Сьогодні, перечитуючи «Собор», ми навіть бачимо, що він не втратив своєї актуальності. Чимало негативних явищ, які

 

відобразив Гончар, залишаються в нашому суспільстві й дотепер: кар’єризм, тупа обмеженість чиновників, користолюбство та ін.

Собор у творі постає як диво довершеності народної архітектури, народного бачення й розуміння краси, як пам’ятника історичного минулого, коли запорожці після розгрому Катериною II Запорозької Січі змінили зброю на книги і пішли у ченці. А на згадку про героїчне минуле козацької республіки спорудили цей собор, щоб нагадував нащадкам про волелюбних предків, захисників вітчизни.

Кажуть, що задум роману виник у Гончара, коли він почув легенду про те, що
церква у місті Новомосковську була побудована козаками за макетом, який Яків
Погрібняк з Нової Водолаги зробив із комишу. Побачивши цю церкву у
зруйнованому, занедбаному вигляді, письменник остаточно утвердився у своєму
намірі написати книгу про козацький храм – «Собор». На жаль, поруйновані собори є й тепер по всій Україні.

Картка №4

Твір Олеся Гончара «Собор», що прийшов до нас сьогодні, розширяє уявлення і про творчість письменника, і про глобальні проблеми самої дійсності.

Від епізоду до епізоду наростає в романі відчуття невловимої тривожності, непевності світу. Відчуття, яке йде від напастей, що нависли над планетою, від негативних тенденцій у розвитку людства. Хімічні відходи, які отруюють чисті води річок, бурі шлейфи промислових димів, підступні кислотні дощі, котрі наскрізь пропалюють зелене листя, ерозія ґрунтів і не менш зловісна ерозія людських душ.

Сьогодні екологічне мислення в літературі зовсім інше, ніж тоді, тридцять років тому, коли звучали фанфари на честь перебудови природи, складалися панегірики рукотворним морям і каналам, нестримному наступу індустрії на поля й луги. «Природа - не храм, а майстерня, і людина в ній хазяїн», - звично лунав лозунг. О. Довженко у своїй «Поемі про море» опоетизовував новобудову. Його герої жили очікуваннями, надіями; прощаючись зі своїми садами й хатами, полишаючи могили предків, вони вірили, що приносять цю жертву в ім'я завтрашнього суцільного щастя. Для героїв «Собору» те саме безкрає Каховське водосховище, що проковтнуло плодородні чорноземи, уже не море надії, а пекуча рана, хворобливий докір. І старий металург Ізот Лобода не захоплюється, а лютує, довідавшись про чергову прожектерську ідею - осушити плавні, вирубити гаї (а це означало знищення заповідного куточка Скарбне) і створити на тому місці овочівницьке господарство. Так, людям потрібні помідорні плантації, але, звичайно, не за рахунок краси. Бо краса унікальна, неоціненна, і шкоду, заподіяну їй, не можна виправдати нічим.

V. Обговорювання ситуацій.

(учні відповідають на запитання, коментуючи свої відповіді уривками з тексту)

Де розгортається дія роману?
Хто головні дійові особи твору?

3)  Як письменник розкриває внутрішній світ своїх героїв?
  4)  У чому основний конфлікт роману?

Що уособлює шедевр XVIII ст., древній дев’ятиглавий собор?
У чому негативна роль Володьки Лободи та таких, як він, «юшкоїдів»?
Чим був собор для жителів Зачіплянки, для Єльки?
Як прості селяни поставилися до рішення знести собор?
Хто сказав: «Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..»? Як пояснити ці
слова?                                                                                                                          
Які екологічні проблеми порушено у творі?

 

VI. Прощання.

Ми підійшли до останнього пункту нашого уроку - тренінгу. І так Олесь Гончар
закликає нас берегти собори наших душ. Він довів своїм романом, що краса унікальна (у
вигляді собору), неоцінення, і шкоду, заподіяну їй, не можна виправдати нічим. Якою б
дорогою не поверталися герої Гончара до рідного порога, вони незмінно бачать перед
собою спрямований у небо силует. У «Соборі» все пронизано антитезами: творення і
руйнування, добро і зло, любов і ненависть. Так, краса є тендітною, ранимою, беззахисною, але не вона є й цілющою. Саме краса здатна зробити людину сильною, наповнити життя вічним і великим.

- Що дав вам цей роман? (кожен учень дає відповідь)

Діти! Чи отримали ви відповіді на свої очікування, якщо так, то підходьте до своїх «білих яблук» і вголос зачитайте очікування. Якщо воно здійснилося, то поверніть «яблучка» стиглим боком до нас.

 

Оцінювання.

Дорогі друзі! Хай ваше життя буде щасливим. Домашнє завдання.

Написати тези виступу на диспут «Чи можливе взаєморозуміння між поколіннями?»


Теги: Гончар, Величко Л.К.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 359/21


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar