| Головна » Українська література |
МЕТА: ознайомити учнів із поезіями письменника-земляка О.Т.Гончара періоду Великої Вітчизняної війни; розвивати навички виразного читання поезій, аналізу їхнього змісту та основних ідей, висловлення власної думки про творчий доробок; виховувати патріотичні почуття, розуміння складного життя українського народу в тяжкі дні Великої Вітчизняної війни. ОБЛАДНАННЯ: портрет О.Т.Гончара, виставка його творів, підбірка літературно-критичних матеріалів, букети квітів, рушники.
ЕПІГРАФ УРОКУ Слово, в бою огрубіле, У тому краю забрини, Де вишні в убранні білім Мене виглядають з війни. Олесь Гончар
ХІД УРОКУ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ. Учитель. 1. Чи відоме прізвище поета, портрет якого ви бачите ? 2. Хто із вас читав його поезії? А прозові твори? 3. Якою темою об*єднані вірші? 3. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ. (На столі - портрет О. Гончара, біля нього ваза із квітами; з іншого боку стоїть свіча, вчитель запалює її. Тихо. Звучить запис пісні « Степом, степом..» у виконанні Раїси Кіріченко. Вмикається відеозапис (фрагмент) документального кіно, що демонструє тяжкі будні Великої Вітчизняної війни.) Учень. Ніхто не забутий, ніщо не забуто, На попіл ніхто не згорів: Солдатські портрети з військових тих буднів На вишитих крилах пливуть. І доки є пам*ять в людей на Землі, Допоки сини, що спіткнулись об кулі, живуть. Учениця. «Спіткнувся» об кулі Великої Вітчизняної війни наш земляк - письменник Олесь Терентійович Гончар. Сьогодні ми з великою вдячністю і любов*ю згадуємо того, хто боронив свій отчий край і закарбував у фронтових поезіях страшні епізоди війни. Учень 2. АТАКА Олесь Гончар Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. Святе божевілля атаки В тобі поглинає все. Через яри та байраки Незнавана сила несе. Немає ні рідних, ні любих, Нема ні жалю, ні тривог. Байдужим стаєш до згуби, Могутнім стаєш, як Бог. 1942 Слово вчителя. ( На екрані презентація життєвого і творчого шляху О. Гончара) Олесь Терентійович Гончар… Письменник – земляк, великий майстер слова, чиї твори заслужено вважаються класикою. Народився О.Т. Гончар 3 квітня 1918 року , за свідченням старшої сестри, в робітничому селищі Ломівці у Дніпропетровську, хоч офіційним місцем народження вважається слобода Суха Кобеляцького району на Полтавщині. Коли йому було 2 роки, померла мама. Виховувала Сашка бабуся, доброта й сердечність якої зігріли дитинство майбутнього письменника, навчили любити людей. У сім*ї був Шевченків «Кобзар» , над яким бабуся й тітки проливали сльози, коли малий Сашко читав його вечорами. Невдовзі в життя хлопця прийшли й інші митці слова - Панас Мирний, Іван Франко, Леся Українка… Дитячі й підліткові роки Олеся припали на кінець 20-х - початок 30-х років. Він навчається в Бреусівській семирічці, бере активну участь у суспільному житті. Писати Олесь Гончар починає ще з дитинства. Очевидно, через природне обдарування. Велику роль відіграв і улюблений учитель мови та літератури, який умів прищепити « палку любов до рідного слова, красного письменства» - згадує Олесь Терентійович. До речі, саме він і назвав Гончара Олесем, якого до того називали Сашком. Тоді ж з*являються й ні виступи майбутнього письменника в районній газеті «Розгорнутим фронтом», оповідання в газеті «На зміну» та в журналі «Піонерія». У 1933 році, після закінчення семирічки, О. Гончар працює в Козельщинській районній газеті, у 1934 вступає до Харківського технікуму журналістики. Роки навчання в технікумі, літературне та культурне життя великого міста багато дали здібному, допитливому юнакові, утвердили його в правильності вибору шляху. По закінченні технікуму (1937) О. Гончар працює в Харківській обласній газеті «Ленінська зміна» , багато пише, друкує оповідання на сторінках газет і журналів. Твори його дуже подобалися читачам. Успіх не запаморочив голови молодому письменникові. Навпаки, він гостро відчув потребу в дальшому збагаченні своїх знань. І в 1938 році Гончар вступає на філологічний факультет Харківського університету. У бібліотечній читальній залі й застала молодого митця звістка про війну.
Тихо звучить пісня Булата Окуджави « До побачення, юнаки»
Учень - Гончар. Одним ударом були розтрощені всі наші студентські, по- юнацькому світлі мрії, сподівання… Мороком окутувалося майбутнє. Наступного дня ми були в військкоматі. Тут зібралися сотні таких, як і ми, студентів, котрі прагнули якомога швидше потрапити на фронт. Після двотижневого навчання в чугуївських таборах під Харковом наш студентський батальйон направили на Дніпро, в район Білої Церкви, де в цей час точилися жорстокі бої… Слово вчителя. Солдатом, старшим сержантом - командиром обслуги батальйонного міномета, потім старшого батареї пройшов Олесь Гончар від берегів Росі, через Альпи й голубий Дунай до златої Праги. Цей шлях проліг і через польові шпиталі - не раз був поранений Олесь Терентійович. Та пройдений він був гідно: вогонь і перемога, оточення і два поранення, орден Слави, Червоної Зірки і три медалі «За відвагу». Війна вчила не тільки воювати, а й писати - писати коротко і влучно. І там, в «окопних університетах», народжувалися і відшліфовувалися гарячі й правдиві віршовані рядки. Бесіда. 1. Що особливим здалося вам у біографії О. Гончара? 2.Чи виникло у вас бажання перегорнути сторінки поезій митця, обпалених Великою Вітчизняною? 3.Про що були ці твори поета – земляка? Учитель. Тож хай звучить фронтова поезія!
УКРАЇНІ Плюндруються твої сади, Твоє чужинець поле крає. Вже лицарів твоїх сліди У полі вітер замітає.
Та все ж люблю тебе, ясна, Як гнаний син нещасну матір. Тобі по краплі, всю до дна Готовий кров свою віддати.
І не страшить мене Сибір, І не страшать кайданів дзвони. Велика Україно, вір: За тебе встануть ще мільйони.
І лицемір*я упаде, І славословіє погине. Розправить крила молоде Безсмертне плем*я України! 1941, Харків ПОЛТАВА Мов яхта біленька , у зелені плава Мирна моя Полтава. Чужого солдата говірка гаркава – Невже це моя Полтава?
Сміється до нього землячка лукава – Зрадлива моя Полтава! Ведуть нас у табір - доріжка кривава. Ні! Не моя це Полтава! 1942, Полтава Учитель. Що схвилювало вас у віршах? Учень – дослідник. Ми прослухали одні із перших віршів О.Гончара і дослідили, що автор зображує у них рідну Україну, рідну землю, рідну Полтаву, сплюндровані фашистами. Митець у розпачі від побаченого, але у рядках звучить віра у те, що кожен, хто любить свою Батьківщину, віддасть за неї життя, звільнить від ворога. Поезії, створені у 1942 – 1945 роках , зображують події з поля бою, справжніх героїв, простих солдатів і офіцерів, які не шкодували життя заради Вітчизни, наближали день Перемоги своїми вчинками, геройськими вчинками.
Учень 1. ТАНКІСТ Сніги! Не сніги, ріллі, Наорані смертю на мить. І хлопець – одне вугілля – Біля танка свого лежить.
Руку підняв до неба , Крик занімів на вустах. Бо жити б йому ще треба В незайманих десь містах.
Ще б чути довкола себе Той гомін прекрасних міст. Бунтуючи, зняв до неба Чорний кулак танкіст.
І руки його обгорілі Не хочуть такого кінця! І зуби аж сяють білі На спаленій масці лиця.
Бо то ж недомріяна мрія, То ж вірність його комусь – Напис на танку біліє: «Жди - я вернусь!» Учень 2.
НИНІ ТИ НЕ ВПІЗНАЛА Б МЕНЕ Чорний стовп до небес вироста, Тільки кров на снігах, тільки дим: На війні я вже сивим став, А із дому пішов молодим.
Не пиши, не чекай, забудь. В тилу іншого друга знайди. Хай для вас навесні розцвітуть Недоламані танком сади.
Нині ти не впізнала б мене. Я не той, що студентом був. Серце стало в мені кам*яне, Слова ніжності я забув. 1944, Кіровоград Учень 3.
ДУМИ ПРО БАТЬКІВЩИНУ Здрастуй, мій сонячний краю Серцем щодня я літаю До тебе, за бистрий Прут.
Як пишуть листи солдати, Тужливо стає мені. Кому ж мені написати, Якій догукнути рідні?
Той - мамі, а той - дружині, Той - сестрам, а той - братам. А я напишу Україні, Сонцю її і степам.
Сивим, як згадки могилам, Що тонуть в імлі голубій, Шляхам, окутаних пилом, Якими пішли ми в бій.
Бачу далекі вершини В тумани повитих Карпат. Може, моя то Вкраїна Біліє черідкою хат?
Слово, в бою огрубіле, У тому краю забрини, Де вишні в убранні білім Мене виглядають з війни. 1944. Учень 4. (На фоні музики «Синий платочек») ЗЕМЛЯЧКА В країні скелястій, країні убогій, У горах високих, найближчих до Бога, Де жити не хочуть і сірі тумани, Де тільки гуляють вітри та бурани, Та гір цих самотніх самотня цариця, У небі ясному кружляє орлиця, - Сьогодні, як видиво рідних степів, Тебе я на скелі зустрів. Косинка біленька, з пакетами сумка, Подряпані руки в засохлій крові. Втомившись, присіла сухар собі хрумка, Як білка горіхи свої лісові.
Дивлюся на тебе і бачу Украйну, Сміюся до тебе, а плачу в душі. Усі мої втрати і болі, і тайни Ти в сумці принесла в ці гори чужі. Трансільванія 1944.
4. ПІДСУМОК УРОКУ. Бесіда Який вірш О. Гончара вам найбільше сподобався?
Слово вчителя. Пишається Кобеляччина славними іменами Ю. Дольд - Михайлика, П. Дубинського, Мате Залки, П. Загребельного, Л. Овдієнко… Незабутнім є Олесь Гончар, а його твори – справжня картина життя українського народу. Його поезії, новели, романи ( «Прапороносці». «Тронка», «Твоя зоря», «Циклон», «Собор», «Берег любові», «Бригантина.»…) виховують у нас чесність, патріотизм, любов до Батьківщини, доброту, взаємодопомогу. 3 квітня 2012 року Олесю Гончару виповнилося б 94 роки. Та і сьогодні він із нами. Живе митець у героях своїх новел, романів. Ось вони… (Учитель знайомить дітей із творами О. Гончара, що знаходяться на виставці у класі ) Я вважаю, що особливим є роман « Прапороносці», саме він продовжує тему зображення важких буднів Великої Вітчизняної війни. І , може, відкрию таємницю, що композитор Олександр Білаш створив за цим романом оперу. Кілька текстів для опери взяв із фронтових поезій Олеся Гончара. ( Тихо лине мелодія пісні « Україна» у виконанні Тараса Петриненка)
Учениця. Ми з Вами, Олесю Терентійовичу! З Вашою творчістю, з Вашою, чесної людини і патріота, принциповою позицією, з Вашою постійною, тяжкою боротьбою за мир і добро. Добро і мир перемагають. Перемагають завдяки творчості славного сина України, творчості, що явила нам дух епохи - дух 20 століття. Учень. (Читає напам*ять вірш « Його пісня» , присвячений О Гончару ) ЙОГО ПІСНЯ Олесю Гончару Полтавська земля - благодатна земля, Краси - України краплина, Пливуть над світами пісні звідтіля – Безкраїм ключем журавлиним.
Вклонись колишній слободі Сухій Не грішно і нині, і прісно: Отут , на покутті природних стихій, Дзвінка народилася пісня.
Ввірвалась у простір, знялась у блакить, Зорею запалахкотіла. І ось переможно над світом дзвенить, Зворушує душу і тіло.
За пісню, що луниться світом, - уклін, Уклін Пісняреві за диво. Лети, наша світла любов, навздогін – І пісні й Людині красивій… м. Дніпропетровськ
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |