Головна » Українська література

Образ маленької батьківщини у творчості Олександра Олеся, Івана Низового, Олександра Вертіля

Мета: на краєзнавчій основі познайомити учнів із творчістю поетів-земляків; простежити їх життєвий шлях; показати, яким чином поети розкрили образ маленької батьківщини; учити виразно читати вірші, висловлювати власні думки: виховувати почуття патріотизму, любові до рідного краю.

Тип уроку: захист дослідницьких учнівських робіт (урок-презентація), огляд творчості

Методи і прийоми: робота в групах, «Мікрофон», складання сенканів, асоціативного куща.

Забезпечення: портрети письменників, виставка збірок віршів, комп'ютер, диски, записи класичної музики.

Епіграф                                    Яка не є - вона у нас одна

                                                  Трава і квіти стеляться побіля.

                                                  Нехай ростуть. Аби лиш не зрад-зілля.

                                                 І щоб своя маленька вітчина.

                                                                         О. Вертіль

Хід уроку

І. З'ясування емоційної готовності учнів до уроку.

«Кольоровий щоденник настрою»

На столах підготовлено смужки різних кольорів; учень вибирає колір, який відповідає його настрою

Колір        

Настрій

Червоний  

Захоплення

Оранжевий        

Радісний

Жовтий     

Приємний

Зелений     

Спокійний

Синій          

Сумний

Фіолетовий        

Тривожний

Чорний

Нудьга

 

Вступне слово вчителя.

На фоні музики учитель читає вірш:

мала моя батьківщина

насправді така велика,

що я й досі не можу відшукати в траві

сліди земляків,

а треба знайти, а треба…

тут ходили Бортнянський і Березовський,

про що свідчить божественна музика

лісів і річок, полів та озер,

тут сміються і плачуть Олесеві солов'ї

на Губенкових вишнях,

тут хвилюється пам'ять

над колискою Хвильового,

а стежини Грабовського та Багряного

на обніжках перетинаються,

тільки треба знайти, я так мало ще знаю

про малу-немалу мою батьківщину,

а треба знати, а треба,

бо що ж...

Діти, я думаю, ви вже здогадалися, що мова на сьогоднішньому уроці піде про маленьку батьківщину, її красу, багатство.

Білопільщина - маленька плямочка на карті нашої держави, але саме тут народилися відомі спортсмени, дослідники, співаки і поети. Тож, давайте завітаємо на батьківщину Олександра Олеся, Івана Низового, Олександра Вертіля.

Запишіть, будь ласка, тему уроку та епіграф. З'ясування мети уроку.

         Скажіть, як ви розумієте епіграф і що пов'язує його з темою уроку?
         А без чого ми не можемо уявити маленьку батьківщину? ( «Мікрофон»)
         Давайте складемо асоціативний кущ «Рідний край» (Маленька батьківщина)

Підсумок. Маленька батьківщина - це місце, де ти народився, де зробив перші кроки, звідки пішов у самостійне доросле життя, це рідне село чи селище. У кожної людини батьківщина своя, єдина та неповторна і ми не повинні забувати отчого дому. Треба берегти і пам'ятати все, що пов'язане з маленькою батьківщиною.

II. Вивчення нового матеріалу.

Сьогодні ми поговоримо про образ маленької батьківщини у творчості поетів-земляків. Протягом двох тижнів ви працювали у групах: знаходили інформацію про письменників, знайомилися з їх творчим доробком, підбирали тексти, які б розкривали тему сьогоднішнього уроку, готували виставку збірок віршів. Настав час підбити підсумки нашої роботи. Тому сьогодні ми проведемо урок-презентацію.

Мультимедійна презентація І групи (на фоні музики )

Олександр Олесь

План презентації.

1 .Портрет. ( розповідь учня про поета)

2.Будинок у Білопіллі.

З.Олесь і Верхосулка. Початок творчості.Учень читає вірш «Я вибіг з хати...»

4.Цукрозавод Харитоненка. Спогад про оповідання «Поговір»

5. Еміграція. Учень читає поезію «Лебідь»

6.Могила у Празі. Звучить пісня «Лелеченьки»

Підсумок. Рідна земля для Олександра Олеся була найбільшим багатством, тим скарбом, що робить людину щасливою і гармонійною. Відірваний від батьківщини, Олесь усю свою печаль, мрії та сподівання втілював у поетичних рядках.

Мультимедійна презентація II групи

Іван Низовий                                                                          

План презентації.

1 Портрет поета. Учень читає вірш   «В рідному селі»

2. Краєвиди Марківки. Розповідь про поета. Вірш «Один мій дід..»

3. Збірки віршів. Учень читає поезію «Я виріс.»

4.Луганщина. учень читає поезію «Ось тут я...»

 

Підсумок. Журналіст за фахом, поет за покликанням Іван Низовий пройшов непросту життєву школу (голодне дитинство, працював у колгоспі, на будовах, служив у війську, навчався у вузі) . Живучи більшу частину свого життя за межами маленької батьківщини, поет з болем у серці згадує рідну Марківку.

Мультимедійна презентація III групи

Олександр Вертіль

План презентації.

1 Звучить пісня «Любиме Жовтневе»

2. Портрет О. Вертіля Учень розповідає про поета.

З Батьківська хата. Звучить вірш «Батьківському дворищу».

4. Збірки. Учні читають вірші «Лосятин», «Бузок залишеного дворища»

5. Спілка письменників України.

Підсумок. Життя минає, а пам'ять - вічна. Не забуває О.Вертіль рідного села, часто приїздить на батьківські могили, часто гостює у школі, сумує і радіє разом із Жовтневим.

Учитель. Перша частина нашого уроку добігла до завершення, тому прошу оцінити роботу кожної групи. На столах у вас є таблиці з критеріями оцінювання, (звучить класична музика, учні виставляють оцінки.

 

А який же урок зустрічі з поетами без віршів? Давайте з'ясуємо, яким постає рідний край, батьківщина у творах О.Олеся, І. Низового, О.Вертіля.
У яких віршах Івана Низового знаходимо образ «маленької батьківщини»?
Назвіть художні деталі, у прочитаних вами віршах, які є уособленням «маленької батьківщини».
Яка поезія Івана Низового найглибше розкриває образ маленької батьківщини?

Бесіда за віршами І. Низового.

Виразне читання вірша «Реквієм по малій батьківщині»

         Чому, на вашу думку, твір названий реквієм?
         Як ви розумієте слово «реквієм»?
         Який настрій поезії?
         Які художні деталі відтворюють душевний стан ліричного героя?
         Чому «уже не гріє марківська земля», «зчужіла і душі не гріє»?
         За чим шкодує поет?

Підсумок. Поет сумує за рідним краєм, часто говорить про життя на чужині, з болем згадує рідну Марківку.

Учень читає поезію «Як боляче ходити по стерні»

Аналіз вірша « Нема сильнішого магніту»

         Про який магніт згадує поет? Чому нема сильнішого магніту?
         Які художні засоби використані у творі?
         Поясніть метафори, використані автором.
         Чому ліричний герой розгубив по чужинах усе, що мала душа?

Підсумок. Залишившись рано сиротою, поет шукав свою долю самотужки, тому й «блукав багато по світу», багато витерпів, багато пережив, та біль за рідним краєм і досі виливається сумними рядками його поезій.

Учитель. Кожна людина по-своєму любить рідний край, але ніколи не забуває отчого порогу, джерельної криниці, з якої пив воду, і досі нас манить чарівний простір полів, луків , на яких минуло дитинство. І, звісно, рідне село.

Учень читає напам'ять поезію О.Вертіля «Біля воріт»

         Яка картина зображена у вірші?
         Чому, на вашу думку, автор увів і твір образ старенького дідуся?
         Так, дійсно, О.Вертіль хотів показати читачеві, що в отому старому наше з вами коріння, праця дідів, батьків, сусідів.

Учні читають поезії, присвячені людям праці «Тітка Поля», «Валя»

         Скажіть, які поезії О.Вертіля про батьківщину вам сподобалися й чому?

Аналіз вірша «Тиха моя батьківщина»

         Чим вам сподобався цей вірш?
         Які художні деталі є у вірші, що відтворюють сільський краєвид?
         Якими епітетами автор описує ці деталі?
         Знайдіть метафори. Яка їх роль у творі?
          Як розумієте рядки: «З дому приїхав додому»?
          Якими рядками відображено хвилювання ліричного героя? Як ви думаєте, чому він хвилюється?

Як підсумок аналізу поезії, учні складають сенкани про рідний край.

III. Підсумок. Говорити про образ маленької батьківщини можна довго, бо і О.Олесь, і І.Низовий, і О. Вертіль у своїх віршах показали синівську любов до рідного краю, його красу і велич,   нам, нинішньому поколінню, треба зробити все, щоб наступні покоління знали свій рідний край, свою маленьку батьківщину. І закінчити нашу розмову хочеться рядочками:    

про малу-немалу мою батьківщину

...треба знати...

IV. Мотивація оцінок

V. Домашнє завдання

Написати творчу роботу «Моя маленька батьківщина». Підготувати презентацію за творчістю байкарів Сумщини.

 

                                                                             

Додатки

Олександр Олесь

 В дитинстві ще... давно, давно колись

Я вибіг з хати в день майовий...

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день, пісні лились...

Весь Божий світ сміявсь, радів...

Раділо сонце, ниви, луки...

І я не виніс щастя-муки,

І задзвеніли в серці муки,

І розітнувсь мій перший спів...

                               1904

***

О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!.

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.                                         

Олександр Олесь

МОЇЙ МАТЕРІ

Мати, мати! Не журися,

Не сумуй, не проклинай...

 Я і сам ходжу, як смуток,

З серцем, змученим украй...

Ой, нащо ж малу дитину

Доручала ти степам?..

Над степами сяє сонце

І вітри літають там.

Сонце звало мене в небо,

В море неба від землі,

І про край якийсь розкішний

Клекотали журавлі.

Темні вихори крутились,

Бились з горами вітри,—

Сам я бачив, як гриміли

Сірі камені в яри.

А квітки в траві пахтіли,

Степ, як море, хвилювавсь,

І до мене цілий всесвіт,—

Мати,— всесвіт усміхавсь!

І зробившись рідним братом

Вітру, простору і трав,

Кидав я нудну роботу

І в зелений степ тікав...

Не клени, о рідна мати,—

Я і сам себе клену...

Вмер би радо, так сама ти,

Знаю, ляжеш у труну.

Плачеш?., в груди б'єш, конаєш...

Я конаю, мати, й сам...

Ой... нащо ж ... малу дитину

Доручала... ти... степам...

                            1908

 Іван Низовий

                      ОСВІДЧЕННЯ БАТЬКІВСЬКОМУ КРАЮ

 

  Вирує весна в біополі мого Білопілля

   і Вир запірнає у Сейм, а вже той набира

  всесилля, аби донести в подесенське привілля,

  всі барви і звуки Сіверії - в дар для Дніпра.

  На півдні ж сумському,

   пропахлому сонячним воском,

  аж там, за Посуллям,

  де жде мене рідне село,

 в соснових борах відкликаються

Ворсклиця й Ворскла

й охоче підспівують сестрам

Боромля і Псло.

Симфонія лісу, і степу, і чистого поля

пронизує душу і кличе в зозулисту рань...

Люблю тебе, Сумщино рідна, -

якби ж моя воля,

то я приєднав би до тебе Дінець і Лугань.

                                                ***

 Я по Олесевих стежках

робив свої найперші кроки,

але святі його уроки

по багатьох уже роках

мені дались,

і те дання

у скрижанілім терновіці

пекучим словом на сторінці

не гасне й не захолоня...

                                                                                

                                                                             

ІВАН НИЗОВИЙ

 

Я, Іван Данилович Низовий, народився 3 січня 1942 року в с. Марківка Білопільського району Сумської області. Батьки мої загинули під час війни. З шостого класу пішов працювати до колгоспу, пас громадську і колгоспну худобу. З чотирнадцяти років працював на різних будовах. Три роки служив у війську. Закінчив вечірню школу, заочно навчався на факультеті журналістики Львівського університету, одночасно працюючи директором Будинку піонерів, літпрацівником районних і обласних газет Львівщини і Луганщини, художником-оформлювачем на заводі, старшим редактором обласної студії телебачення. Довгий час керував обласним літературним об'єднанням ім. В. Сосюри, а по закінченню Вищих літературних курсів у Москві став працювати в Луганській обласній організації Спілки письменників України.

Журналіст за фахом, поет за покликанням. Друкуватися почав з 1960 р. Видав понад півсотні книг. Нині - на пенсії, але не полишаю літературної праці. Хоча проживаю на Луганщині, яку так і не зміг полюбити, але душа надійно приписана до Марківки і Рудки, Білопілля і Сум, з якими пов'язані дитячі спогади. Нова моя збірка "Біополе Білопілля" - це гімн синівської любові до своєї малої батьківщини.

Іван Низовий

РІДНЕ СЕЛО

Чимало сіл, що сповнені замани

для спраглої на роздуми душі,

та кращого, ніж Марківка, немає, -

шумить собі й шумує в комиші

у вербно-вільховому Верхосуллі...

 Лівоберіж біжить Роменський шлях,

а справа - Конотопський,

тож, по суті,

село лежить у двох біополях,

між двох рівновеликих паралелей

довколишнього світу...

В цім краю

знаходжу рівновагу я,

заледве

відчувши,

що над вічністю стою,

над річечкою долі свого роду,

безладдям віку знищеного вщент,

з криниці п'ю живу і мертву воду

і болем переповнююся вщерть.

 А з болем жити легше, ніж без болю, -

принаймні, відчуваєш, що живеш,

що ходиш по землі - шукаєш волю

душі між роздоріж і узбереж.

                                                                          

                                                                         

Іван Низовий

РІЧКА МОГО ДИТИНСТВА

Починається Сула

В багнах непрохідних

Поблизу того села.

Що для мене - рідне.

В найпрозорішій Сулі

Зранку аж до нічки

Я купався - всі жалі

Геть змивала річка

З худорлявого лиця

І тільця хлоп'яти,

Тож для мене річка ця -

Мов хрещена мати.

Взагалі ж тече Сула

В чарівній долині

Від села і до села

В зелені та в сині.

Від Ромнів аж до Лубен

Між горбів петляє,

І, як водиться здавен,

У Дніпро впадає.

Розчиняються в Дніпрі

Верхосульські води

Там, де ряска й куширі

Не псують природи.

Український світ увесь

Про Сулу дізнався,

Бо ж співець журби - Олесь

В ній малим купався.

Зокрема ж і взагалі

Знайте скрізь і всюди:

Ті, що скупані в Сулі, -

Зна-ме-ни-ті люди!

Навіть я - це не секрет -

Нею чисто вмитий,

Хоч, звичайно, я поет

І не знаменитий.

 

Олександр Вертіль

***

Тихая моя Родина...

                      Н. Рубцов

Тиха моя батьківщина,

Вічний спориш у дворі.

Червоноуста шипшина,

Лавочка біля воріт.

Двері розчинені навстіж,

Джміль у нагідку гуде.

Посудом брязкає мати,

Батько з водою іде.

З дому приїхав додому,

Вдома, а мов у гостях.

Бавиться вітром солома,

Виструнчивсь гордо будяк.

Полудень дихає спечно,

Кров приливає до щік.

Думаю так недоречно

Про неподільність душі.

 

 

ОЛЕКСАНДР ВЕРТІЛЬ

Вертіль Олександр Васильович народився 27 листопада 1958 року в селищі Жовтневе Білопільського району на Сумщині. По закінченні місцевої школи навчався на філологічному факультеті Сумського педагогічного інституту, через 2 роки перейшов на навчання на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Тривалий час працював у сумській пресі. Нині власний кореспондент газети "Урядовий кур'єр".

Друкуватися почав зі студентських років. Його вірші вміщували журнали "Дніпро" і "Ранок", "Березіль" і "Донбас", альманахи "Вітрила" і "Поезія". Окремі твори перекладені російською, білоруською, болгарською, італійською мовами. Зокрема, цикл поезій видрукувано в альманасі "Окольчица" (місто Враца, Болгарія). Відомий О.Вертіль і як перекладач з російської та болгарської мов.

Видрукував збірки поезій "Троянди на пероні", "Ювілей літа", "Слобожанська сіль", "Паморозь", "Без назви". Автор цілої низки літературознавчих статей.

Лауреат обласної літературної премії ім. Пилипа Рудя. Голова обласної організації Національної спілки письменників України.

 

Олександр Вертіль

***

              Батьківському дворищу

Я думав, що нічого не боюся,

Що все переболіло у душі.

Але стою і з острахом дивлюся

На батьківське подвір'я в спориші.

Воно немов таке, як і раніше,

Хоча, напевно, зовсім не таке.

Так само тихо. Тільки інша тиша.          повітря стало, мабуть, не хрустке.   

Ночами там не пахнуть матіоли,

Не можуть так співати цвіркуни.

Я не виню нікого І ніколи.

Бо в цім нема чиєїсь-бо вини.

Новий хазяїн. Це вже аксіома.

Моя ж одна провина і вина,

Що вже ніколи не побуду ВДОМА

І не почую пісні цвіркуна.

Олександр Вертіль

ВИХІДНИЙ

З батьком пиляємо дрова,

Весело пилка співа.

Впала колода вербова —

Тихо зітхнула трава.

Сонце нещадно так пряжить,

 Тирсова смуга росте.

А на вербовому кряжі

Часу писання просте.

Колами роки розбіглись...

Батько чоло витира. —

Доста,— кажу я.—  Присіли,

Перекурити пора.

Дрова і пилка. Строкатий

Спогад у серці засів,

Як ми по черзі із братом

Пилку тягнули щосил.

Батько казав нам: «Зимою

Буде у хаті тепло...»

Пахло із кухні вербою,

В грубці протяжно гуло.

...Мовчки дивлюся на дрова,

Тирса покрила траву.

Я у п'ятиповерховім

Посеред міста живу.

Ввечері, у хуртовину,

Ліпить як сніг у вікно,

Чується запах вербини,

Що вже не чув я давно»

Спомину я усміхнувся.

Пам'яте, поруч присядь...

А колуном розмахнуся —

Тріски в дитинство летять.

Олександр Вертіль

ЗАМЕТІЛЬ

Я світу білого не бачив,

По світу білому йдучи.

А сніговійниця гаряча

Крутила білі паничі.

Згубивши всі орієнтири,

До маяка удалині

Вела вперед єдина віра —

У світло в маминім вікні.

Під вітру стогін і пересвист

Дістався дому всеодно.

Не на село, на всенький Всесвіт

Світилось мамине вікно.

Воно здавалося зорею,

Що зайнялася в білім склі.

І розливалося од неї

Незгасне світло по землі.

Висока істина зоріє,

Немов священне знамено:

Завжди освітить і зігріє

Маленьке мамине вікно.

Олександр Вертіль

***

Цвинтар. Ворота звичайні.

За огорожу зайду.

Мама лежить в передкрайнім,

Тато - у крайнім ряду.

Сонце. Нічого не бачу,

В серці розпечений шов.

"Мамо, я зовсім.., не плачу,

Тату, я... просто... прийшов".

Шляркою квіти, як варта.

Вітер тихцем пролетів.

Дивляться із фотокарток

Очі далеких батьків.

Сині волошки - у мами,

В тата, мов стиглий горіх.

Вічність лягла поміж нами,

Чорний возвівши поріг.

Темна стежина, як стьожка.

Світло - крізь урвище літ:

Мамині сині волошки,

Тата горіховий цвіт.

Іван Низовий

***

Вистукує потяг:

До-до-му, до-до-му,

Де довго-предовго не був -

Аж забув

Дорогу.

Олександру Вертілю

Я в Сумах почуваюсь, як удома,

де щирість доброті підмога:

зникає втома й нароста питома

бідових зваг і намірів вага.

Привітність спонукає до розмови

Під плескіт плеса лагідного Псла,

і знов стає надійною основа

життя, що похитнулася, була.

Луганськ занадто гудити не буду, -

людина до всілякого звика, -

та півмільйона гамірного люду

я б проміняв на Вертіля Сашка.

                                  Іван Низовий


Теги: Низовий, Вертіль, Волкова О.В., Олесь
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 347/36


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar