Головна » Українська література

„Народе мій! До тебе я ще верну...”. (Василь Стус)

Мета уроку: Ознайомити учнів з життєвим подвигом поета, який є  совістю українського народу, чистим голосом правди.  Розбудити у душах дітей гордість за свою Україну, за свій великий народ, його найкращих синів. Розвивати творчу уяву, монологічне мовлення, логічне  мислення.

Обладнання: Портрет Василя Стуса. Виставка його збірок,     

Тип уроку: засвоєння нового матеріалу.

Міжпредметні зв'язки: історія.

На дошці записаний епіграф уроку:

   «Помолимось за тих, що у розлуці помруть, відірвані від рідних хат, помолимось за тих, що у розлуці вночі гризуть залізні штаби ґрат, що душать жаль у невимовній тузі, за тих, кого веде на страту кат…»

                                                                                  Юрій Клен

Хід уроку

І. Організація класу

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

ІІІ. Актуалізація знань учнів

Учитель. Якими були особливості дисидентського руху в Україні?

Відповідь учнів.

Учитель. Назвіть відомих вам письменників – дисидентів.

Відповідь учнів.

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

 

Вступне слово вчителя:

       Одним з яскравих представників когорти шістдесятників був поет – дисидент Василь Стус.

       Тривалий час було таке враження, ніби він усіма забутий. Ніби й не було поета, якого благословив на тернисту путь Андрій Малишко. Дослідника літератури, що набагато випередив час, поборника правди і свободи.

       І ось 19 листопада 1989 року в Києві на Байковому кладовищі відбулося перепоховання Василя Стуса та двох його побратимів Юрія Литвина та Олекси Тихого, замордованих у в’язницях і таборах. Сколихнувши всю націю, спалахнуло ім’я Василя Стуса-великого поета і громадянина.

      За свідченнями очевидців, на похоронах у негоду із холодним пронизливим вітром зібралося понад 30 тисяч чоловік з усіх куточків України. Такого Київ не бачив від часів перепоховання Тараса Шевченка.

     Хто ж він такий, Василь Стус, людина, що проживши всього 47 років, зажила всенародної слави? Наше завдання, простеживши життєпис поета, з'ясувати: яким було життєве кредо поета, які цінності сповідував він, які риси характеру були йому притаманними?

     Учень читає поезію В. Стуса «Верни до мене, пам’яте моя…»

      Розповідь про дитячі та юнацькі роки поета.

      1 Група «Біографи» виступають з повідомленнями.

      Звучить запис пісні «Ой люлі – люлі, моя дитино».

       Учень.    «Перші уроки поезії – мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати… Найбільший слід на душі – од маминої колискової «Ой люлі – люлі, моя дитино». Шевченко над колискою – це не забувається», - напише Стус у щоденнику.

       Слово вчителя:

       Як бачимо, післявоєнне дитинство поета не було легким. Батьки, у пошуках кращого життя, переїздять на Донбас. Василь опиняється у чужомовному зрусифікованому середовищі, серед озлоблених, замучених працею і війною людей. Але душа його, чиста, виплекана материнськими піснями, сповнена національного духу, не зазнала згубного впливу, навпаки, починає боротися. Читаємо щоденник поета: «Шкільне навчання вадило. Одне – чужомовне, а друге – дурне. Чим швидше забудеш школу тим краще…»

      У шестилітньому віці Василь став школярем, а в шістнадцять – студентом.

      Розповідь про університетські роки Василя Стуса (учнівське повідомлення).

      Слово вчителя:

      Закінчивши університет у 1959 році, Василь поїхав учителювати на Кіровоградщину. Далі – служба в армії, яка привела його на Урал. Неначе сама доля знайомила з тими місцями, де доведеться відбувати ув’язнення.

      Розповідь про початки поетичної творчості Василя Стуса.

      2 група «Літературознавці». Виступи учнів.

       Слово вчителя:

       Першою серйозною публікацією В. Стуса була добірка віршів у «Літературній газеті» з напутнім словом Андрія Малишка.

       3 листопада 1963 року Стус стає аспірантом Інституту літератури

пише, активно друкується, займається перекладами, досліджує творчість П. Тичини. Пише працю «Феномен доби» про дивовижний талант поета і його злам (пізніше значна частина цієї статті загубиться у архівах КДБ). Друзі та викладачі пророкують Стусові блискуче майбутнє поета і науковця. Але… Його бунтівна вдача, невміння і небажання миритися з Системою, яка нищить людські душі, калічить долі і відбирає життя, призводять до іншого…

      4 вересня 1965 року у столичному кінотеатрі «Україна» під час перегляду фільму «Тіні забутих предків» Іван Дзюба вигукнув: «Хто проти репресій – встаньте!», його протест підтримали В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Алла Горська. Так розпочалася поетова «хресна» дорога.

      Учень читає поезію «Церква святої Ірини».

     Розповідь про перше ув’язнення В. Стуса.

     3 група «Політологи». Учнівські повідомлення.

     Слово вчителя:

        1978 року за поданням Генріха Бейля В. Стуса прийнято до ПЕН – клубу (міжнародна організація письменників – правозахисників). Коли йому було надіслано наївне запрошення відвідати чергове засідання клубу, Стус, що перебував на засланні, відповів: «Програма вельми цікава, але ж я не маю часу!» Погодьтеся, гірка іронія прихована у цій відповіді. Мабуть, представникам ПЕН – клубу і в страшному сні не могли наснитися ті обставини, в яких перебував український поет.

       Мужньо перенісши всі незгоди перебування у в'язниці і на засланні, у серпні 1979 року із вкрай підірваним здоров'ям Стус повертається до Києва.

 

      Розповідь про життя Стуса до другого арешту.

      Група «Біографи». Учнівські повідомлення.

      Слово вчителя.

       Напередодні Московської олімпіади Щербицький наказав виселити з Києва злодіїв, повій і дисидентів. Василя Стуса «виселили» своєрідним способом: у травні 1980 року його заарештували. Швидкий і неправедний суд засудив його до максимальної міри покарання – 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання, крім того наклав великий штраф за судові витрати. «Такого терміну я не витримаю,» - сказав на прощання дружині…

      Розповідь про останні роки життя поета.

      Група «Біографи».

      Учнівські повідомлення.

      Слово вчителя.

           Досі не з'ясовано, за яких обставин спричинилася смерть Василя Стуса? Колосальна нервова перенапруга? Серце? Чи ще щось?... Відомо тільки, що, незважаючи на телеграму дружини Валентини Попелюх, з проханням не ховати Василя без неї з сином, його було таємно поховано вночі на кладовищі села Борисово в могилі під номером 9, за кілька годин до приїзду дружини з сином.

           Хоч як намагалася система тримати в таємниці обставини і сам факт смерті, та за кілька днів світ уже знав, що на 47 році життя (як і Шевченко), до речі, помер відомий правозахисник, український поет Василь Стус.

         Учень читає поезію В. Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я…»

 

        V.  Закріплення вивченого матеріалу. Ланцюжок думок.

     1.Прокоментуйте слова дослідника творчості Василя Стуса Анатолія Лазоренка: « …його кредо – цільність натури, незаперечне право бути самим собою, не зраджувати себе навіть перед загрозою смерті».

        Відповіді учнів.

      2. Які, на вашу думку, риси характеру притаманні були Стусу?  

        Відповіді учнів.

      3. Чому системі не вдалося зламати волю поета?

        Відповіді учнів.

 

VI. Домашнє завдання.

Скласти хронологічну таблицю життя і творчості В. Стуса.
Підготуватись до виразного читання поезій Василя Стуса.


Теги: Паламар М.П., стус
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 133/21


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar