Головна » Українська література

На Україну линуть журавлі. „Празька поетична школа” української поезії та її представники. Є. Маланюк

МЕТА: ознайомити учнів з еміграційною літературою   найвідомішою «празькою поетичною школою» та її представниками; зацікавити творами, спонукати до глибшого ознайомлення; розвивати навички  самостійної роботи з додатковою літературою, виділення головного; виховувати  повагу до митців – патріотів, любов до поетичного слова.

ОЧІКУВАНІ      учні вміють розповідати про розвиток української

РЕЗУЛЬТАТИ: еміграційної літератури «Празьку поетичну школу» та її представників, самостійно готують проекти, знають    матеріал про життєвий шлях Євгена  Маланюка.

ОБЛАДНАННЯ: «портретна галерея» письменників – емігрантів, виставка їхніх творів, проекти учнівських груп, мультимедійний проектор, підручники.

ТИП  УРОКУ: вивчення і засвоєння нових знань і вдосконалення навичок і вмінь.

 

                                      МОЖЕ МЕНІ НА ЧУЖИНІ

                                         ЖИТИ ЛЕГШЕ БУДЕ,

                                         ЯК ІНОДІ В УКРАЇНІ

                                        ЗГАДУВАТИ БУДУТЬ.

                                                  Т.Г.ШЕВЧЕНКО

                                                 МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ

                                     ВИБИРАТИ, СИНУ,

                                    ВИБРАТИ НЕ МОЖНА

                                  ТІЛЬКИ УКРАЇНУ.    

                                                                В.СИМОНЕНКО

 

                             ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Скільки хвиль еміграції було в Україні?   -   (3)

2. Що спонукало людей емігрувати?

( І хвиля – кінець ХІХ – початок ХХ ст. – матеріальне становище;

ІІ хвиля – 1920-ті роки – соціально-економічні, політичні умови;

ІІІ хвиля – період Другої світової війни та повоєнний час.)

3. Ми познайомилися з творчістю письменників «Розстріляного відродження». Чому називають цей період «Розстріляним відродженням»?

(«Розстріляне відродження» - умовна назва літературно-мистецької генерації українських митців 1920-х – початку 1930-х років, які були репресовані більшовицьким режимом).

 

4. Кого репресували? (Г.Косинку, В.Підмогильного, М.Хвильового, який покінчив життя самогубством, М.Семенка, М.Зерова, П.Филиповича, М.Вороного, М.Куліша, Ю.Яновського довели до самогубства та багатьох інших)

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.

     Оголошення теми й мети уроку.

Вч. «Нашого цвіту – по всьому світу», - говорить народне прислів’я. З різних причин і різними способами доля закидала українців далеко за межі рідного краю. Та закладена в генах любов до Батьківщини не зникала, будила почуття патріотизму, прагнення прислужитися народові своїм талановитим художнім словом.

Українській літературі за кордоном та її найвидатнішим представникам і буде присвячено сьогоднішній урок. (Назва, тема, мета, епіграфи)Епіграфом до уроку я взяла слова великого поета Т.Г.Шевченка, який майже все своє життя провів на чужині, але завжди марив рідною землею. І як відгомін через століття – мудра порада іншого співця, теж величного у своєму слові – істині. Дозволю собі нагадати вам про Богдана Лепкого і його поезію «Видиш, брате мій», яку переспівала теж наша емігрантка Квітка Цісик. (Звучить пісня)

        Відлітали у вирій журавлі… Відлітали, щоб більше не повернутись. безмірна туга і печаль розносилися по світу від того журавлиного плачу. І ось уже понад століття цьому, здається, безкінечному вічному пташиному лету, а серце щемить, тужить, скочується пекуча сльоза скорботи.

        Хто ж ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині і у вирію так довго? Так, це наші земляки-українці, розкидані долею по польщах, чехословаччинах, америках, бразиліях, нових зеландіях, бельгіях, канадах… Лише тепер вони повернулись до нас. І я згадую слова однієї зі своїх учениць на уроці з РМ. Був урок – «Твір-опис приміщення», і вона сказала такі слова: «А в кабінеті вишиті рушники, ніби білі птахи, які розкинули свої крила і повернулися до нас із далекого вирію…» Вони повернулися  на Батьківщину: забуті, знищені фізично і морально, повернулися до нас своїми творіннями.

                                Де ж знайти нам за тебе кращу.

                              Серцем,  повним тобою вщерть?        Є.Маланюк

- Що означає слово «батьківщина» для кожного з вас?

(Відповіді учнів)

Отже, батьківщина – це рідна земля, місто, село, рідні люди… Людина шукає собі однодумців, щоб з кимось поділитися своїми думками. Так з’явилося поняття діаспора.

     Словникова робота.

Діаспора (з грец. –розсіяння) – розсіяння по різних країнах народів, вигнаних за межі батьківщини завойовниками. Релігійні та етнічні групи, що живуть за межами своєї історичної території на положенні національно-культурної меншини.

Міграція – переселення народів у межах однієї країни або із однієї країни в іншу.

Імміграція – переселення в іншу країну на постійне проживання.

Еміграція – переселення із своєї батьківщини в іншу країну, зумовлене соціально-економічними, політичними або релігійними причинами. 

Потужна енергія «Розстріляного відродження» виявилася незнищенною. Це був цвіт нації, а цвіт не знищити. Не встиг більшовицький режим усіх розстріляти.

Водночас існувало ще  одне відгалуження української літератури на теренах еміграції. Найяскравіша її сторінка -  «Празька поетична школа». До неї входили: Юрій Дараган, Євген Маланюк, Олег Ольжич (Кандиба) –син О.Олеся, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Юрій Клен, Юрій Липа (син Івана Липи) та інші.

Крах українських визвольних змагань 1917-1922рр. спричинив ІІ-у потужну хвилю еміграції, тільки вже не економічної, а політичної.

Найбільш прихильно до вигнанців з України поставилися в Чехословаччині . Міста Подєбради й Прага стали потужними культурними, освітніми, політичними центрами українського життя. Тут діяли: український вільний університет, українська господарча академія, Вищий педагогічний університет ім. М. Драгоманова, українські студії практичного мистецтва, Українське видавництво Ю.Тищенка.

Поступово тут сформувалося широке коло талановитих молодих людей. Згодом дослідники почали їх називати «Празькою  школою». Однак не всі вони жили у Празі. Не мали ні статуту, ні програми. І все ж «празька школа»  - досить цілісне літературне явище, бо у творчості її представників виразно проступають спільні ідейно-стильові риси. А саме:

Єдина історіософська концепція (катастрофізм)

(Історіософія – це спроба пояснення сенсу, логіки історичних подій)

Як і інші тодішні мислителі, «пражани» вважали, що Перша світова війна, криваві європейські революції засвідчили катастрофу старого, традиційного, сільського світу й утвердження нового, індустріального, активного, агресивного. Україна опинилася на вістрі зіткнення цих світів і постраждала найбільше.

Волюнтаризм, «філософія чину»:

(від лат. – воля) – культ сили волі, дієвості, конкретних рішучих дій, боротьби) людина може і мусить сама будувати власну долю, захищати свою свободу, гідність, боротися з несправедливістю, звідси – культ героїв, подвигів.

Войовничий націоналізм: єдиною природною формою життя людства є нації, сенс історії полягає у вільному, повнокровному існуванні національних спільнот, українці як нація здобудуть свободу, утвердяться у світі, лише коли загартують у собі залізну, козацьку волю, непримиренно повстануть проти загарбників, будуть готові жертвувати собою заради Вітчизни. Ідеал «пражан» - боротьба за Українську самостійну державу. Патріотичні , громадянські, політичні мотиви в їхній творчості перепліталися гармонійно з інтимними, філософськими, пейзажними.
Трагізм  світосприймання, увага до болісних переживань людини, пов’язаних  із поразкою у боротьбі за високі ідеали. Песимістичні настрої врівноважувала ідея віри в перемогу, возвеличення героїзму й мужності.
Стильовий синкретизм:

(від лат. – поєднання) – поєднання або злиття різних, іноді цілком відмінних способів мислення і поглядів) «пражани» поєднували у своїй творчості різні стилі модернізму, насамперед неокласицизм і неоромантизм, а також символізм, імпресіонізм, експресіонізм.

Звичайно, поза сумнівом, вони гідно поповнили українську літературну класику. Продовжили й розвинули традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, народознавства, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, поезії січових стрільців. Це були поети – воїни, для яких творче натхнення давала боротьба, а поезія була зброєю в битві на полі честі. Не випадково жоден із «пражан» у найтяжчих випробуваннях життя не зрадив своїх патріотичних ідеалів.

         Вони розвивали особливий тип художньої мови (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській літературі ХХ ст.

         Охарактеризуємо, бодай стисло, їхні творчі особистості.

                    Олег Ольжич (Кандиба) – (1907-1944)

                    Олена Теліга- (1907-1942)

                    Наталя Лівицька-Холодна- (1902-2005)

                    Юрій Дараган – (1894-1926)

                    Оксана Лятуринська – (1902-1983)

                    Євген Маланюк – (1897-1968)

Виступи учнів (захист проектів).

Євген Маланюк .

Народився 20 січня 1897р. в Ново –Архангельську на Херсонщині в сім’ї українських інтелігентів. (У сім’ї батька було 22 дітей. Батько був пізньою дитиною, народився, коли його батькові було 57 років. Дожив до 98р. і вижив лише він). Спочатку навчався в реальній гімназії в Єлисаветграді (разом з Ю.Яновським), а потім у Петербурзькому політехнічному інституті.

1914р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.

1917р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу.

1920р. разом з армією УНР емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин.

1922р. він разом з Ю.Дараганом заснував журнал «Веселка».

Наступного року закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.

1925р. в Подєбрадах вийшла поетична збірка «Стилет і стилос».

1929р. Є.Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».

Тема митця і мистецтва є однією з визначальних у творчості Є.Маланюка.

«Як в нації вождів нема, тоді вожді її – поети».

Він добре розумів трагізм долі митця в українському суспільстві, тому писав: «Геній поневоленої нації є завжди скаліченим Прометеєм», вважаючи, що поет зносить, з одного боку, муки творчості, котрі нагадують самоспалення, а з іншого – самотній і несприйнятний суспільством, якому служить.

            Зброю – стилет змінив на перо (стилос)

           (Стилет – символ боротьби за волю, ідеали,

            Стилос – інструмент фіксування думки та краси, символ мистецтва)

Протягом 1930-1939рр. у Парижі та Львові виходили збірки "Земля й залізо», «Земна Мадонна», «Перстень Полікрата».

1945р. опинився  в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький Український Рух).

1949р. емігрував до США.

Потім вийшли друком його книги.

1958р. Є.Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968р. помер у передмісті Нью-Йорка.

Із відпущеного Богом 71 року Є.Маланюк прожив на чужині – 50.    Він був із тих, хто поєднав чин і слово. Як воїн армії УНР боровся з більшовицькими ордами, як митець продовжив боротьбу за незалежність України в період еміграції. Непохитно вірив:

                              Ти не загинеш, мій народе,

                               Пісняр, мудрець і гречкосій.

Ще в молоді роки Є.Маланюк вичерпно точно визначив свою політичну й людську позицію: «Я волю полюбив державну».

         І нам потрібно затямити просту й геніальну формулу патріотизму, яку вивів Є.Маланюк, - зрозуміти:

                               Що ця хата, цей шлях і цей обрій –

Це Мати – Земля,

Що її ображати ніхто не сміє –

Ні каган, ні король, ні мешканець Кремля.

Що не треба заплутано метикувати

В залежності від нагод і годин, -

Тільки знати:

               Вона – Мати,

               Ти – син.

ІІІ. Підбиття підсумків уроку.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Найбільше мене вразила постать…
Переваги творення літератури за кордоном в тому…
Недоліки…

(Могли вільно висловлювати критичні думки, але не завжди володіли реальною ситуацією на Батьківщині).

Оцінювання. Домашнє завдання.

Підготувати виступи. «Творчий шлях письменника Є.Маланюка»,  «Шлях емігранта – творчість патріота»


Теги: Чеховська Н.П., Маланюк
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 195/25


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar