| Головна » Українська література |
Мета: Навчальна: Познайомити дев’ятикласників із сучасним українським романістом, критиком, публіцистом М.Слабошпицьким та його романом-есе «Марія Башкирцева»; дослідити внутрішню психологію головної героїні, на основі досліджень створити цілісний образ; простежити на образі головної героїні, як у складних умовах формується воля до життя; поглибити навички самостійного аналізу художнього образу. Розвивальна: Розвивати критичне мислення, формувати комунікативну компетентність учнів; удосконалювати вміння характеризувати образ, посилаючись на текст, давати власну оцінку. Виховна: виховувати почуття любові до життя, вміння бачити прекрасне навколо себе, цінувати кожну мить; викликати інтерес до творчості Марії Башкирцевої. Обладнання: Роман-есе М.Слабошпицького «Марія Башкирцева», портрети М.Слабошпицького та М.Башкирцевої, проектор, записи на дошці, музичні записи, роздатковий матеріал. Учитель. Жалоба завжди одягається в чорний креп - символ горя і смерті… Але тут було все білим. Кімнату, в якій стоїть труна, обтягнуто білою тканиною. Море білих гвоздик, хризантем, лілій… У білу колісницю впряжено шестеро білих коней. Стоїть лагідний, як дитячий усміх, осінній день. В останню дорогу проводжають 24-річну Марію Башкирцеву. (На фоні музики). Учитель. «Біла дівчинко з далекого полтавського села! Дитя росяних ранків, щедрого сонця, лагідної Ворскли, зморшкуватих долонь полтавських степів; біла дівчинко, чому ховають тебе в чужому краю, так далеко від тої землі, яка народила й надарувала таланту. Сліпучою кометою занесла тебе примха долі на чуже небо. Ти часто писала у своєму щоденнику: «Нічого не минає в цьому світі безслідно». Твоє життя і твоє ім’я не загубилося в минулому, якщо ми сьогодні говоримо про тебе. Її свіча не згасла (урок позакласного читання за романом-есе М.Слабошпицького «Марія Башкирцева»). Таку назву має наш сьогоднішній урок. Нашим завданням є дослідити внутрішню психологію головної героїні, на основі досліджень створити цілісний образ М.Башкирцевої. Автором твору є М.Слабошпицький. Хто він? Проект №1 (відомості про автора твору) М.Слабошпицький народився 1946 року в селі Мар’янівка на Черкащині. Закінчив Київський університет ім..Шевченка. факультет журналістики. Письменник, критик, публіцист, громадський діяч. З 1995 року – виконавчий директор Ліги українських меценатів. Він – співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови ім..П.Яцика. Товаришував із Яциком, кілька разів бував у нього в Америці, написав про нього книгу. М.Слабошпицький – лауреат премії ім.Шевченка, Л.Українки та ряду інших. 1984 року вийшов його роман-есе «Марія Башкирцева». Учитель. «М.Башкирцева» - роман-есе. Що ви дізналися про цей жанр? Проект №2 (роман-есе) Перш ніж аналізувати образ головної героїні, звернемось до документальної довідки. Проект №3 (із біографії М.Башкирцевої) Марія Башкирцева народилася 11.11.1860р. в с.Гавронцях Диканського району у заможній дворянській родині. Мала придане, що рівне було статусу графині. Дід - генерал, бабуся - француженка Жюлі Корнеліус. Марія хотіла стати співачкою - в 17 років пропав голос. Хотіла стати музикантом і композитором - у 20 років часткова глухота і туберкульоз. Реалізувала себе в живопису та літературі - стала всесвітньо відомою художницею і письменницею. Її картини виставлені в Третьяковській галереї, Російському музеї, у великих українських музеях, у музеях Парижа, Ніцци, Амстердама. Її літературний щоденник, написаний французькою мовою, побачив світ після її смерті, перекладений на кілька європейських мов і виданий у Франції, Німеччині, Англії, Америці, Росії. За оцінкою англійського прем’єр-міністра Гладстона, цей щоденник - «найцікавіша книжка 19 ст». Померла в листопаді 1884р., не доживши кілька днів до 24 р. Похована в центрі Парижа на цвинтарі Пассі. Учитель. М.Башкирцева – це не тільки картини, відомий щоденник, найвідоміше ім’я 19 ст. у Франції… М.Башкирцева – це голос надії, політ до високої мети, пристрасна молитва, багата душа. Спробуймо зрозуміти її внутрішній світ. Робота з художнім текстом. (учні зачитують цитати і коментують їх). Додаток.
Учитель. «Жити – це зустрічати вранішнє сонце, радіти передчуттю дня. Слухати гомін бульварів і тишу полів. Думати про те, як приємно, коли в тебе такі слухняні руки і ноги, а очі бачать далеко, а легені дужо вбирають повітря і дають тобі молоду силу… Жити – це писати картини, слухати музику, читати книги, плавати в річці, ловити губами краплі весняного дощу. Жити – це знаходити і втрачати, зустрічатися і прощатися, вірити і розчаровуватись у тій вірі. Але яке це щастя – жити…» Проаналізувавши цитатний матеріал ми побачили Марію Башкирцеву такою, якою створив її М.Слабошпицький. Це не просто життя, це трансформація егоїстичної, розбещеної загальною увагою дівчинки у вольову, мужню, певну своєї мети особистість. «Як важко реставрувати це коротке, важке життя». – пише письменник. Михайло Слабошпицький розповів нам про неординарну особистість. Написав книгу, на яку читач чекав давно. Це багатий документальний матеріал і нестандартна авторська думка. Книга реабілітує біографічний жанр в Україні, утверджуючи його повноцінність. Талантом М.Башкирцевої захоплювались Анатоль Франс, Еміль Золя, Гі де Мопассан, Леся Українка. Тож і ми не маємо права не знати про свою землячку. Будемо сподіватися, що вулиці Полтавщини носитимуть ім’я Марії Башкирцевої, а книги і щоденник будуть перекладені українською мовою. А я вам усім бажаю любити життя так, як любила його Марія Башкирцева. Рефлексія «Мікрофон» Яку рису характеру М.Б. ви б хотіли наслідувати? Я вражена… Мені б хотілося… При зустрічі з письменником… Я переконаний… Для нас М.Башкирцева… Я пишаюся тим, що… Ви - мер Полтави. Як би ви вшанували пам’ять землячки.
Оцінювання відповідей. Домашнє завдання: написати лист Марії Башкирцевої від земляків. Додаток «Я народилася 11 листопада 1860 р.). Батько мій був сином генерала П.Г.Башкирцева, уродженого дворянина. Заміжжя матері було нещасливим. Батьки розлучилися через амурні історії батька та постійні скандали. Син лишився з батьком, а донька - з матір’ю». «Їй судилося рости серед жінок…Вони робили все для того, щоб маленький ангел став великим тираном» «Змалку вона грала ефектні ролі: була найяснішою королевою, видатною танцівницею, великою письменницею…Переживала різні життя» «Біла дівчинка» «Любить носити білий одяг. Навіть узимку-білий кожушок, шапка і білі чобітки» «Господи! Зроби так, щоб у мене ніколи не було віспи, щоб я була гарненька, щоб у мене був прекрасний голос, щоб моя мама жила довго!» «Я люблю усамітнитись перед дзеркалом, милуватися своїми руками» «Вона-центр Всесвіту» Росла без оточення дітей - «серед людей, на самоті» Але «окрім самозамилування і зарозумілості, у дитини-великий хист до музики й різних наук, їй легко даються мови. У12 років Марія вже добре знає французьку, англійську, італійську, давньогрецьку, латину. Вона цілі дні проводить…з колбами, ставлячи різні досліди, в оригіналі читає Гомера, Шекспіра, Бальзака, Гейне і навіть починає писати історичний роман» «Родичі постійно демонструють цього вередливого вундеркінда своїм знайомим» «Я взялася за розподіл годин своїх занять. Десять годин роботи щоденно» «Вона прагне знати й історію, і літературу, і філософію, і природничі науки, щоб здивувати тими знаннями увесь світ» «Небезпечно, якщо в дитини багато талантів і претензій» «Учителі найняті з Полтавського інституту шляхетних дівчат, гувернантки-росіянка і француженка» Староста Охтирського повіту: «Ця дитина-геній! У неї велике і славне майбутнє!» «До 10 років здобула знання за півпрограми ліцею з точних наук і за пів університетської програми з історії та філології» «Як же це гарно, коли люди в захопленні від твого таланту. Пробуджувати своїм талантом захоплення у людей-ось її мрія, її бажання, її щастя». «Які пахучі чебреці! - гукає Марійка.-І вам здрастуйте,-киває голівкою голівкою дівчинка до високих будяків.-О, які химерні у вас циліндри, - торкається пальцями фіолетових бутонів. - Залишайтеся здорові,ваша колючосте. Мені більше подобаються білі капелюшки ромашок. Будяки – мої королі, а ромашки-мої королеви. Залишаю вас на день народження сонця, яке справляє його щоранку. А мені пора в купіль до Ворскли». «Вона любить полтавські весняні ранки, любить левади, всіяні намистинками роси, любить золоті куполи церков, щебет пташок. Вона любить життя!» «Її забаганка-мати український костюм, як у сільських дівчат, і заспівати пісню «Дивлюсь я на небо» українською і французькою мовами. «Хохлушка» «1872 року родина зупинилася в Ніцці (і лише кількома наїздами з’явиться в рідному краю» «Марію так вишколили в манерах триматися, що вона трохи нагадує маленьку бабусю, яка все життя провела серед бомонду» «Їй здавалося, що все життя-у Парижі, а Гавронці – це забута богом глушина. Але вона одужає і все-таки поїде». «…повернутися до свого кореня, щоб почуватися донькою свого народу. Бо без нього не можна ні творити сповна, ні жити» «Уже півтори години чекаю вчительку, запізнюється. Я обурена. Я втрачаю час даремно. Мені 13 років, і якщо втрачати час, що із мене вийде?» «Я створена для тріумфів». «Я буду співачкою і художницею, я хочу бути популярною». «Марія продовжує наполегливо вчитися, хоч її ніхто до цього не змушує» «Її у ліцеї наймали вчителі. Вона сама складала програму, за якою вони її навчатимуть.» «За 5 місяців вивчення латини вона пройшла трирічну програму ліцею» «Найбільше бажання-мати свого коня і вийти заміж за лорда Гамільтона» «Ніхто з родини не уявляв, які шторми відбувалися в дитячому серці» Другим «героєм її роману став племінник кардинала П’єтро Антонеллі» «Мені не хочеться гуляти, мені шкода часу!» «Я-талановита!» «Я…ненавиджу золоту середину. Мені потрібне або життя бурхливе, або абсолютний спокій…» «Ходила на полювання на вовків» «Над дівчиною висить загроза важкої хвороби» «За красою саду, парку, споруд Диканька може суперничати з віллами Боргезе і Доріа в Римі…І це серед України! Як шкода, що ніхто навіть не підозрює про існування цього місця». «Я ненавиджу себе, тому що не виправдала жодної зі своїх надій. Я вважала себе розумною, а я безглузда. Я вважала себе сміливою, а я боязлива. Я думала, що в мене є талант, але не знаю, куди його поділа….Я Ненавиджу себе!» «Марі Рус» «Жадоба до життя й малювання нуртує в ній». «Якщо не досягне нічого в мистецтві до 30 років-накладе на себе руки» «За тріумф у мистецтві треба дорого платити» «Я повинна вмерти. Я не можу жити: я ненормально створена… Якби я була богинею, я й тоді вважала б, що мої володіння погано влаштовані… Моє життя не може бути тривалим» «В Росії група негідників домагається комуни. Це велике лихо, біла для цивілізації. Благає «батьків сімейства» не допустити реалізації комуни в життя» (Леніну було 4 роки, Сталін ще не народився – далі громадянська війна, Голодомор, концтабори…» «Дорога її юності була всипана квітами. Але квіти ті виявилися паперовими». «Марія була надто розумна. Щоб обманювати себе». «Як Робінзон із безлюдного острова, виглядає парус. Так сподівалася, що для неї порятунку стане щасливий шлюб». «Мені просто необхідний якийсь об’єкт для мрій» «Мистецтво – єдиний Маріїн бог». «Мистецтво – щоденна її молитва» «Мистецтво – важка праця, яка виснажує, знесилює, спалює нерви, але не стає осоружною, стає найголовнішою потребою» «Вона ніби перетворилась на машину з єдиною програмою – робота» «Швидко, мов у дитини. Міняються настрої: від зневіри до впевненості, від розпачу до грандіозних прожектів на майбутнє. Людині з такою організацією нервової системи важко. Вона само спалюється» «Марія оглухла». «Не здаватися!» «Досить обдаровані діти приречені. Я переконана, що свічка, зламана на чотири частки, горить з усіх кінців» «З нею вмирало її непрожите життя, вмирали ненаписані картини, плани, надії, сподівання, умирала любов і віра, умирав цілий світ, який несе в собі кожна людина» Останні слова: «Мені так хочеться гавронських вишень і яблук…» «11 днів не дожила до 24 років»
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |