Головна » Українська література

Квіти для Лесі. Життєвий шлях Лесі Українки

Мета уроку: вивчати біографію Лесі Українки; навчати учнів застосовувати набуті знання з практичної риторики; розвивати комунікативні навички;виховувати любов до рідного слова.

Тип уроку: інтегрований (література та риторика)

Обладнання:фотогалерея Лесі Українки,бібліотека її творів,ілюстративний матеріал, квіти.

                                       Хід уроку

                                                        Поетами народжуються, ораторами стають. 

                                                                                                 Цицерон

І.Організаційна частина

ІІ.Повідомлення теми,мети та завдань уроку.

Мотивація навчальної діяльності

ІІІ.Вивчення нового матеріалу

Прийом «Входження в образ». Сценка «Я йду до людей»

Учитель. Ти, дівчино, в які світи мандруєш?

Леся. Я — до людей.

Учитель. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Учитель. А де зросла ти, дівчино вродлива?

Леся. Мене весна при лузі породила.

Учитель.І на який ти шлях ступати мусиш?

Леся. На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала:

Учитель.«Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитися у гурті».

Леся. Я йду шляхом, пісні свої співаю;

Та не шукайте в них пророчої науки, —

Ні, голосу я гучного не маю!

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, —

Скажу я: « Разом плачмо, брате мій!»

З його плачем я спів з'єднаю свій.

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і цвіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах.

Учитель. Наш урок ми проведемо як інтеграцію літератури з практичною риторикою.

«Квіти для Лесі»- це наш символічний подарунок митцю на іменини.

Вона була поетом.                                                                      

 Учила нас правди, волі,боротьби, любові.Вона поетом народилася.ЇЇ життєпис –скупий на події, але  вагомий у плані духовному; як можна прожити короткий відтин часу,наповнивши його глибоким змістом, і увійти в коло безсмертних.

   Ви самостійно ознайомилися з біографією Лесі Українки.Наше завдання  сьогодні – засобами ораторського мистецтва відтворити не просто віхи її життя,а саме ті його аспекти, які розкривають внутрішню сутність такого природного феномена,як Поет і його Поезія.

                                                Теорія з риторики

Закони практичної риторики вимагають уміння володіти усним словом як засобом впливу на слухачів.

Успіх оратора ґрунтується на:

-         культурі мислення;

-         глибоких знаннях;

-         досвідів кращих ораторів Древньої Греції,Риму, національної риторичної школи;

-         бездоганному знанні мови й досконалому мовленні;

-         володінні культурою спілкування.

Характерні риси оратора:

-розум,ерудиція;

комунікабельність;

щирість,правдивість;

уміння відстояти свою думку;

уміння вислухати інших.

Робота з афоризмами.

Прочитайте афоризми.чи згідні ви з думками,висловленими в них?

Обов’язок оратора – говорити правду.

                                                                  Платон

Риторика – цариця душ і княгиня мистецтв.

                                                                   Ф.Прокопович

Учитель. Як говорив Сократ, « заговори,щоб я тебе побачив…».

Слово надається майбутнім ораторам.

Учень.Я дарую Лесі Українці червоні маки. « Чому?»- спитаєте ви мене.Коли я вам коротко передам зміст легенди Євгенія Носова про  цю квітку,ви зрозумієте мій вибір.

…Квіткою мак буває всього два дні.Укинеш  у землю зернятко,проросте воно,підніметься назустріч сонцю й світлу,викине важкі тугі бутони.Розквітнуть вони на другий день і будуть схожими на пломеніючий смолоскип із живими,веселими язичками вогню.Тільки доторкнися до пелюсток-і,здається,опалять.Два дні пломеніють маки,а потім осипаються й гаснуть.От і все…Згоріла квітка,але коротке життя прожите на повну силу.І у людей так буває…І так було в Лесі.

« Жанна Д’Арк  нашої літератури “-так назвав поетесу Максим Рильський. А Павло Тичина говорив,що вона поєднала у своїй поезії сталь і ніжність.Мене захопила сила духу цієї ніжної,тендітної жінки,з уст якої ніколи не лилися слова розпачу, навіть тоді.коли їй було найважче:

       Хто вам сказав,що я слабка?

       Що я скорюся долі?

        Хіба тремтить моя рука?

        Чи слово й думка кволі?

І саме цими словами я б розпочала свою розповідь про Лесине життя і творчість.

   Учень 2. У мене народжувалося чимало варіантів початку розповіді про геніальну поетесу. Важко вибрати щось одне. можна було б розпочати так:

      «Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом,- писав Максим Рильський,- то найвідповідніше  слово було б-боротьба». Справді,це була людина виняткової мужності й принциповості,незалежної  волі й рішучості. Недарма  Іван Франко назвав її «чи не єдиним мужчиною на всю сьогочасну соборну Україну», хоча була вона невиліковно  хворою, слабосилою фізично жінкою.

       «Це талант наскрізь мужній,- підкреслював Каменяр,- хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності». І тому я б подарувала Лесі Українці червоні троянди,бо червоний колір - це колір боротьби,а троянда - символ краси й ніжності.

    Учень 3. Я тримаю в руках кіносценарій Івана Драча  під назвою «Іду до тебе». Це документальна повість про геніальну Лесю Українку, створена за її віршами й листами, спогадами про неї сучасників.

     У цій невеликій книжечці – історія нещасливого кохання Лесі до Сергія Мержинського, якому вона пізніше присвятила найніжніші рядки: «Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами…».  Жінка знала,що в коханого почуття до іншої,але,навіть знаючи це, не покинула його помирати від невиліковної  хвороби в самотині, а до останньої  хвилини доглядала його, писала під диктовку передсмертного  листа до суперниці, хоча  серце розривалося від болю й муки.

       За одну ніч біля ліжка Сергія вона написала геніальну поему «Одержима», рядки якої – крик  її душі. Месія запитує  Міріам – головну героїню твору: «Що значить,жінко,віддати душу?». На це вона відповідає: «Значить – буть готовим загинуть за любов». Так згорала від нерозділеної, трагічної  любові сама Леся…

       Учень 4. Мене вражає непереборна тяга до знань багатьох письменників. Ми знаємо,що Лариса Косач жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки,не бігала з ровесниками коридорами школи.Учителями її були мати,батько,а також книги й життя.Лесина мама, Олена Пчілка як щира патріотка негативно ставилася до російськомовної шкільної науки.До того ж дядько Лариси –відомий учений,історик Михайло Драгоманов- у листах радив племінниці, які саме книги  читати,які науки пізнавати.Існує версія.що саме він і дав пораду підписувати твори псевдонімом»Леся Українка».

Леся навчилася читати в 4 роки.Першими творами,які вона читала,були  вірші Шевченка,казки Андерсена.У 6 років вона вишила в подарунок татові сорочку,а у 9 років,коли заарештували її тітку Єлю,Леся пише свій перший вірш « Надія»:

Поезія стала  сенсом її життя. а подарувала б я Лесі кетяг калини як символ нашої  України,під небом якої народилася ця талановита  й розумна дівчина.

Учень 5. А я б подарувала Лесі білі конвалії. У 13 років вона надрукувала свій перший вірш,і назвала його –  Конвалія. Один давно-грецький міф розповідає, що конвалія виникла  із крапель поту богині полювання Артеміди, яка  втікала від нападників у глухому лісі. Але Леся більше любила український міф про те, що ці квіти – перли щасливого сміху лісової Мавки, яка вперше закохалася.

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим

Захищалась від негоди

Під віттям широким

 

Та недовго навтішалась

Конвалія біла,-

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

 

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ця поезія свідчить про ніжну і вразливу душу 13- річної дівчинки, ліричну та витончену. Життя самої Лесі нагадує зів`ялу квітку  конвалії , бо   воно було пройняте болем  важкої недуги. Уже у свої 13 вона була дуже хворою…

Учень 6. Життя часто випробовувало Лесю. Можливо те, найстрашніше, фатальне випробовування, яке стало початком її хресної дороги, було підготовлене саме для неї. Про те Водохеща на річці Стир дослідник її творчості Петро Гоць написав так:

Під замком Любарата на площі

Знов люду, люду – не злічити!

Спішіть до Стиру не для прощі,

А на Водохреща спішіть…

 

На річці – проруб,хрест із льоду,

Кропило бризкає довкіл..

Такого скупчення народу

Іще не бачив тут окіл..

 

Вже вгнувся лід. вона хлюпоче,

Посудин брязкід – передзвін…

Народ розходитись не хоче:

Прийшов на водосвяття він!

 

Вже багатьом промокли ноги…

Та що там сніг, та що – мороз!

Нема для Лесі остороги,

Нема осудливих погроз!..

 

Бо як же все довкола гарно:

І лід, і іней,  і юрба!

Таки з Михайликом не марно

Прийшла з- під замку пагорба!

 

Ой доле, доле! Хто ж остуду

До того дійства принесе…?

Оту водохрещну простуду

Вона, як хрест свій понесе.

 

Після цього руки Лесі, яка так любила музику, втратили легкість, а з часом не змогли торкатися клавіш зовсім. Тоді й народилася елегія « До мого фортепіано :

 Мій давній друже!

Мушу я з тобою

Розстатись надовго

Жаль мені!

Це був березень  1890 р.

Звучить пісня…

Учень 7. Є такі епізоди, які пам`ять закарбовує навічно. Коли Лесі було всього 18, в одній із каторжанських тюрем, серед снігів далекого Забайкалля на берегах річки Кари, сталася трагедія. Жандарми закатували Надію Сигиду,  товаришку по етапу Павла  Грабовського. Три жінки, а потім ще шістнадцять,політичні в’язні,отруїлися на знак протесту протии страти Надії Сигиди,серед них-Надія Ковалевська,матір Лесиної найближчої подруги Галі.Це горе Леся пережила як власне:

Я сумно слухала товаришки розповідь.

І безуважно торочки сплітала

На обручі (товаришці той обруч

В тюрмі покійна мати вишивала)…

Леся мала твердий характер,який буває в мужніх,мислячих людей.

Разом зі своїм старшим братом Михайлом вони стають центром гуртка,який іменував себе «Плеяда».До молодих «плеядівців»часто приходили у старші:Микола Лисенко й Михайло Старицький.У цей період,живучи в Києві,Леся починає займатися перекладами Гоголя,Тургенєва,Пушкіна, Некрасова,Байрона,Золя…Перекладені твори зачитує на зібраннях «Плеяди».Тут прочитала вперше свою поему «Давня казка»:

Не поет,хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Так починала Леся –поетеса  з народу й для народу.

Учень 8.У 20 років Леся Українка вперше побувала у Львові.Зупинилась у Франків,познайомилася з Михайлом Павликом,Наталею Кобринською,Володимиром Гнатюком.Тут на початку 1883р.вийшла перша поетична книжка Лесі «На крилах пісень».Молода поетеса довго й старанно готувала її:правила рядки,добирала виразніші засоби,скорочувала.У збірці 6 циклів,30 окремих віршів і три поеми.Твори сповнені життєстверджуючого настрою, мужніх інтонацій. Саме в цій збірці як кредо поетичної творчості Лесі Українки прозвучав вірш « Contra spem spero!» ( « Без надії сподіваюся!»). (Учень декламує вірш.)

Учень 9. Я б розпочала розповідь про Лесю Українку словами Віктора Гюго: «У людського духу є вершина. Вона зветься ідеал. Творець спукається до ідеалу, людина – підноситься. Кожного століття троє чи четверо геніїв доважувались на таке сходження… Це велетні… Той, хто досягає вершини, стає рівним тобі, Гомере…».

Леся, подолавши важкий шлях, піднялася «на гору круту, крем’яную», сягнула вершин людського духу. Без перебільшення можна сказати, що вона посідає гідне місце серед великих і безсмертних митців, таких, як Гомер і Данте, Шекспір і Гете, Пушкін і Шевченко, Бетховен і Чайковський, Мікеланджело й Рембрант. Вона, українка (з малої) і Українка (з великої букви), стала людиною світової поетичної слави.

« На шлях я вийшла ранньою весною, -  писала вона у 19 років, - і тихий спів несмілий заспівала». «  На свій вік це геніальна жінка», - писав Михайло Павлик, захоплений знайомством із Лесею.

                    Я вийду сама проти бурі

                     І стану, - поміряєм силу!

Так могла писати поетеса великої сили духу. Атмосфера нескореного духу панувала в її родині. Батько, Петро Косач, був демократом за переконанням. Мати Олена Пчілка – дитяча письменниця, закохана в рідне слово. Вплив на світогляд мали дід-декабрист Яків Драгоманов, тітки-народниці Олена та Олександра, які пройшли тюрми заслання, і, звичайно, дядько – відомий учений і політичний діяч Михайло Драгоманов, який емігрував за кордон.

Джерелом твердого духу поетеси також стала високо освіченість, яка ґрунтувалася на класичній літературі, філософії, історії, знанні іноземних мов.

Оточення Лесі теж мало неабиякий вплив на неї – Іван Франко, Ольга Кобилянська, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Михайло Павлик, Климентій Квітка.

Як за таких умов могла не гартуватися сильна, вольова, життєстверджуюча, непохитна Леся?

На мою думку, її квітка – гвоздика: квітка боротьби й волі.

Учень 10. Коли в Колодяжне приїду,

                  В твій будиночок прийду –

                  За мною Мавка йде по сліду

                  І Перелесник жде в саду.

                  А там, де Кадуб під вербою –

                  Сидить в задумі дядько Лев,

                  Русалка, вкрившися габою,

                  Шугає плетиво дерев.

                 Лукаш десь грає на сопілці,

                 Калина зжовкле жито жне,

                  І Лісовик сидить на гілці,

                 Немов очікує мене. (Петро Гоць)

Ім’я Лесі Українки невід’ємне, від драми – феєрії «Лісова пісня». Її безсмертна Мавка – ніби вічна душа самої Лесі. Я дарую їй хризантеми – квіти вічного життя. 

Учень 11. У 1902 р. з-під  пера Лесі Українки вийшов поетичний шедевр, який спонукав мене подарувати їй мімози – квіти грядущої весни:

Ти хотів би квіток на дорозі моїй?

Нащо сипати їх попід ноги?

Хай живуть вони в ніжній красі чарівній –

Я сама їх знайду край дороги.

Не плямив поцілунок мій зроду квіток,

Чи то пишні були туберози,

Чи до краю вразливі мімози.

Леся дуже любила весну.Народжена взимку, вона ніби розквітала навесні, зізнаючись улюбленому братові Михайлові: «Доживаючи до весни, я вірю, що ще стріну наступну…». Леся дуже хотіла жити, хоча доля відміряла їй неймовірно мало – лише 42.

Але, написавши відомі слова: «Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», Леся Українка пророче спрогнозувала своє творче безсмертя.

Учень 12. Леся Українка була неперевершеним майстром поетичного слова. «Ой я постріляна, порубана словами», - зізнається поетеса. «Ой ви, слова, страшна, двосічна зброє, спиніться, дайте спокій на хвилинку», - пише вона в Сан-Ремо в 1901 р. А за 6 років до смерті поетеса пише свій знаменитий вірш «Слово, чому ти не твердая криця…», заповідаючи «гартовану, щиру мову» іншим месникам:

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ні служиш ти хворим рукам!

Свої слова, вірші Леся завжди називала піснями. Чому? Можливо, вони співали в її серці тією музикою, яка не змогла лягти на клавіші фортепіано:

Сім струн я торкаю, струна по струні,

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

Вона завжди була великим оптимістом:

У житті, і у слові

Тільки – життя за життя!

Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе,

Статися тілом пора!

Учень 13. «Хто хоче розуміти поета, мусить піти в поетову країну», - писав Й. В. Гете.

Леся Українка не раз казала, що не годиться афішувати життя поета, не поділяла думки, ніби  для розуміння її віршів і поем треба знати життєпис її самої. «Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, було б найприкрішою хвилиною мого життя…», - писала вона. Її підтримував і чоловік Климентій Квітка: «її біографії, мабуть, не буде написано ніколи. Можна складати біографії тільки тих людей, що жили громадським життям, а Леся змушена булла жити  на чужині або на курортах, багатих на тепло і сонце, але дуже вбогих на духовне життя та цікавих людей».

Життєпис Лесі тепер – частина нашої історії. Відомо навіть про її дитинство в колі улюбленої родини із спогадів тітки. Мене завжди вражала прив'язаність  Лесі до брата Михайла. Малими вони називали себе Мишолосіє, схрестивши в одне свої імена. Якось дядько Михайло Драгоманов, приїхавши на Волинь, звернувся до них саме так. Але сміливий старший Михась заперечив йому:

- Ми вже не Мишолосіє. Ми розділились. Я вже Михась, а вона – уже не Лося, а Леся. Бо в нас був у гостях маленький сусідський хлопчик, який погано вимовляв слова, і на лоша, що бігало у дворі, кричав: «Лося!». І Леся, гордо заявила, що не буде Лошам, вона – Леся.

Уже в 5 років вона була  гордою, з почуттям власної гідності. Я подарував би їй мальви як символ батьківської хати й далекого дитинства.

Учень 14. У наш час є величезна кількість видань Лесиних.А чи знаєте ви, що за життя письменниці вийшло лише три збірки її поезій:» На крилах пісень»,» думи і мрії» та « Відгуки»? Це були поезії,за висловом Івана Франка,за силою не порівнянні ні з чиїми більше.Що ж іще писала лЛеся? Крім лірики,драматичні поеми і  казки.У драмі «Бояриня» піднімається проблеми, актуальні й сьогодні – загострення стосунків України й Росії,національна зрада, ностальгія тих українців,які силою обставин змушені житии далеко від рідної землі, але ні на секунду не забувають її. Леся звертається до свого народу України словами:

 

                                 Вставай, хто живий!

                                 В кого думка повстала!

 Учень 15. Улітку 1913 року Лесі ставало все гірше й гірше. Була остання надія на тепле грузинське місто Сурамі. Туди виїхали 9 липня машиною. А вже через 4 дні мати Лесі написала до старшої дочки: «Тепер я бачу – добра з цього не буде. Але при найменшій можливості Леся ще може бути бадьорою – навіть, наскільки можливо,веселою. Але їй таки дуже, дуже погано».

А за три дні хворій різко погіршало.Не їла вже нічого,окрім морозива зі свіжою ожиною,яку збирав чоловік у горах обабіч курорту…Свідомості Леся не втрачала,мислила чітко і ясно.Нетерпляче чекала на приїзд сестри Ольги.Але  Ольга  вже не застала живою кохану сестричку.У ніч на 1 серпня,зі світанком,перестало битися серце геніальної  Лесі.Поруч були мама,Олена пчілка,і чоловік,Климент Квітка.

         9 серпня в Києві,під багатосотним поліцейським наглядом,без дозволу нести труну на руках чи промовляти слова на кладовищі, її поховали поряд зі старшим братом і батьком.Пізніше там.на Байковому цвинтарі,з'явилася й могила матері Лесі.

   «Світ йде до кращого…»,-часто любила  повторювати Леся Українка.Її смерть її безсмертям.

Ні,я жива,я буду вічно жити!

Я в серці маю те,що не вмирає…

Вчитель. Пам'ятайте, що шлях до знань,до слави-нелегкий,тернистий.Знаходьте в собі силу волі,щоб здолати життєві перешкоди,щоб розвинути свої здібності й талант.Можливо,і вам доля усміхнеться,і залишиться ваше ім’я в пам’яті людській,засяє в промені слави.Дерзайте!Творіть!

Учениця-Леся.Горить моє серце.Чуєте,люди?Його запалила іскра палкої до вас любові.Ви навчили мене ніжності й жорстокості,пісням своїм і плачам,добру навчили й злу,радощам і стражданням.Спасибі вам,Люди!Я не гніваюсь за свої муки,не нарікаю на долю.Я ними житиму,я маю в серці те.що не вмирає.Я іду до вас.

Сценка про Лесю…

Звучить пісня у виконанні учениці-Лесі…

IV.Підсумок уроку.

Робота з епіграфом.

Чи згодні ви зі словами Цицерона,винесеними в епіграфі?Ми були присутніми при становленні нових риторів,для яких дуже важливі інші знамениті сократівські слова: «Навчитися виступати може тільки той,хто виступає».А ці квіти, принесені учнями, для тебе,Лесю! З Днем народження Тебе,Велика Українко!Ми починаємо вивчення твоєї мистецької спадщини.

V.Домашнє завдання

1. Укласти хронологічну таблицю життєпису Лесі Українки;принести на наступний урок збірки її лірики.

2.Визначити й записати на пелюстках квітки слова-асоціації з образом поетеси.


Теги: Суховерська О.М., Леся Українка
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 566/22


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar