Головна » Українська література

Його кохана (Історія великої любові Тараса та його дружини Катерини Петрівни). Знайомство із неземною любов’ю поета Т. Нікітіна до дружини

Мета    Познайомити учнів із неземною любов’ю поета Т.Нікітіна до  дружини, передану через листи та поезії інтимної лірики, учити старшокласників прекрасним стосункам, щирості, любові;  сприймати і розуміти поетичні твори. Захопити творчістю поета – земляка; виховувати і зміцнювати в учнів красу інтимних почуттів.

Тип уроку                    Урок – діалог

Обладнання     Музичні записи романтичних ліричних мелодій Г.Свиридова  « Заметіль», Л. Бетховена « Місячна соната»; портрет  Т.Нікітіна

Запрошені      Дружина поета – К.П. Нікітіна

                                      Хід уроку

     І   Актуалізація знань

      Звучить у магнітофонному записі музика Ф.Лея « Історія любові». На її фоні з останніх парт встають, узявшись за руки,юнак і дівчина, і прямують до столиків. Дівчина,повернувшись до юнака, читає.

Учениця             Моя любове! Я перед тобою.

                            Бери мене в свої блаженні сни.

                            Лиш не зроби слухняною рабою.

                            Не ошукай і крил не обітни!

                            Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

                            І не присни, для чого я живу.

                            Даруй мені над шляхом тополиним

                            Важкого сонця древню булаву.

                            Не дай мені заплутатись в дрібницях,                                                                 

                            Не розміняй на спотички доріг,

                            Бо кості перевернуться в гробницях

                            Гірких і гордих прадідів моїх.

 

                            І в них було кохання, як у мене,

                            І від любові тьмарився їм світ.

                            І їх жінки хапали за стремена,

                            Та що поробиш – тільки до воріт.

 

                            А там… А там… Жорстокий клекіт бою

                            І дзвін мечів до третьої весни…

                            Моя любове! Я перед тобою.

                            Бери мене в свої блаженні сни.        Л.Костенко

                                                                                                                        

Учень                 (повернувшись до дівчини )     

                            Прости за те, що покохав,

                            Що сам в свою любов повірив.

                            Не знав ні спокою, ні міри

                            В безгрішний жадобі гріха.

 

                            Прости за сльози на щоці,

                            За те, що холодно у грудях,

                            За всі суди і пересуди,

                            За руку, що тремтить в руці.

                            Прости, прощай. Не згадуй зла,                                   

                            Та й де в мені таїтись злобі,

                            Коли у полум’ї любові

                            Я сам себе спалив дотла!

                                                                  Т. Нікітін

        ІІ Вступне слово учителя

Учитель    Сьогодні  на уроці будемо говорити про таке величне, світле і святе почуття, як любов. До нього тягнуться всі, кожен розуміє і переживає його по своєму. Одні вважають, що його немає, інші стверджують, що є, одним судилося це пережити і зазнати справжнього щастя. Інших доля обділила.

         Нині про любов говорять скептично, намагаються навіть обходити її у слововживанні. Молоде покоління нашого жорстокого часу дивиться на це почуття очима американських фільмів. Де поняття любові зводиться до задоволення фізичних інстинктів.

        А ми спробуємо з Катериною Петрівною, дружиною поета Тараса Нікітіна, його віршів і поезій полтавської поетеси Тамари Голобородько переконати вас у тому, що любов є. Перед вами жінка, яка любила і яку любили  - самовіддано, самозречено. Пристрасно, ніжно, глибоко. По-справжньому. Ви почуєте історію великої любові з уст Катерини Петрівни. Не кожен може зізнатися в тому, що він любив чи його любили. А ця чарівна жінка з глибоким щемом у душі говорить:« Я зазнала щастя справжньої любові, тому вважаю себе найщасливішою жінкою, адже кохання наше було взаємним, і найщасливішою жінкою, бо воно обірвалося раптово». Вона любила. А любити людину мистецтва дуже не просто. Поети створюють в уяві ідеал коханої, до нього прагнуть, а вона, Катя, була його земним ідеалом. Як це сталося?

     …Юний Тарас навчався заочно в Полтавському педінституті і працював

 у газеті. Робота в « Комсомольці Полтавщини» забирала багато часу, тому своєчасно скласти заліки, написати курсові він не встигав. Треба було йти в заочний відділ і домовлятися, щоб прийняли його контрольні. Методистом там працювала Катерина Петрівна. Коли він зайшов у кабінет, їхні очі

зустрілися. Назавжди. Це було кохання з першого погляду. Для нього.

          А Катя вже давно поховала на дні свого серця думки про щастя                                 любити і бути коханою. Її вже любили. Вона була одружена і розлучена з чоловіком. У неї на руках був син Сергійко, обламані крила, біль серця, гірка образа, пуста зневіра в житті. Її любов – це часто п’яний чоловік, який не раз давав волю не лише словам, а й рукам. Тому коли Тарас, здавши курсову, запросив Катю на побачення, до того ж сміливо заявив:« Ти будеш моєю дружиною», вона засміялась і відповіла:« Ніколи і нічиєю!». Їй було 29, Тарас був набагато меншим. Розчарована, скривджена, обманута, чи могла вона серйозно сприйняти слова мрійника-поета? Звичайно, ні. Але наполегливий юнак щодня після роботи чекав на неї. І вони йшли рідним містом, а він читав їй вірші і зізнавався у коханні.                               

                                                                                        

       ІІІ   Вивчення нового матеріалу

Учениця   ( Встає із-за столу, на фоні ліричної музики Ф. Лея, повернувшись до учня за столом, читає).

                            Серпень горів-догоряв так тривожно і спрагло,

                            Пахла дощем на любистку настояна ніч.

                            Це наче пісня, бо так не буває насправді,

                            Тиха роса осипалася щедро до ніг.                                    

                            Тиха роса осипалася щедро до ніг,                                                                        

                            Місяць лукаво дивився крізь марево листя,

                            Як ми мовчали і як наші руки сплелися,

                            Як ти жагуче дивився у вічі мені.

 

                            Як ти дивився…П’яніли задумані вишні.

                            Слово губилось – горіло в цілунку терпкому.

                            Вранішня зірка на небо усміхнена вийшла,

                            Вранішня зірка, як жінка щаслива й розкішна,

                            Я не віддам ції казки, ти чуєш, нікому…

                                                                           Т. Голобородько

 

Учитель    Кожного дня він приходив після роботи до неї, як додому.  Вона зачиняла двері своєї  квартири в 9 м, а він залазив у кватирку. Друг Тараса      А. Нанкевич сказав тоді йому: « Як ти себе несерйозно поводиш. Хто ж до коханої залазить через кватирку?». А у відповідь він почув: «Якби ти так кохав, як я, то б і в димар поліз».

Учень     ( Стає біля столу, за спиною того, що сидить, і читає ).

                            Ты вновь ушла, побыл лишь миг со мною,

                            И стала вновь, как прежде, далека,

                            А дни идут привычною ходьбою,

                            А лёд ломает быстрая река.

 

                            Последний снег косым дождём смывает

                            И солнце в лужах тонет иногда,

                            А по ночам в окошко мне мигает

                            Полночная апрельская звезда.

 

                            Я жду, когда и дождь, что бьёт по крыше.

                            И в синем небе яркая звезда

                            Твоим не будет и моим… Ты слышишь?

                            Все будет только нашим навсегда.

                                                                  Т. Нікітін

Учитель     Через рік Катя здалася. Можливо, повірила, скоріше ж, не витримала його натиску, його енергії, його наполегливості. А може, покохала?

Учень     ( Робить так, як і попередній читець).   

                            В такий ось час, в таку погожу днину,

                            В таку красу, що зроду не збагну,

                            Світ дарував тебе – мою дружину.                              

                            І першу, і єдину,і одну!

                            Ми йшли з тобою. Не скажу, що гладко                       

                            Життя дорога слалася до ніг.

                            Та наші береги єднала кладка –

                            В роки єдналося намисто наших днів.

                            Хоча спікавсь – не падав я, одначе:     

                            ( Життя мов ковзанка. І хто його пізна?)

                            Ти все побачиш. Ти усе пробачиш.

                            Бо перша. Бо єдина. Бо одна.

                            Сімейний корабель – хистка крижина

                            В життєвім морі, що не знає дна.

                            Надійний якір мій – моя дружина.

                            І перша. І єдина. І одна.

                            Я підіймаю цю святкову чашу

                            Іскристого, мов самоцвіт, вина

                            За долю нашу і за щастя наше,

                            Й за тебе, що єдина і одна.

                                                                  Т. Голобородько

Учитель    А потім його забрали до армії в Західну групу військ, до Німеччини. Розпочався їх поштовий роман, що зберігся й до сьогодні.

         Катерина Петрівна зберегла свої і його листи. Частина з них опублікована. Її листи до нього – це історія любові – чистої, святої, незрадливої.

                            Звучить лірична музика

         Виходить юнак із дівчиною, розходяться в різні сторони,  помахали один одному, він одягнув пілотку, сідають за столики, що розміщені по боках класу. На фоні музики Г. Свиридова « Заметіль» читається вірш « Вокзал» Т. Нікітіна

Учень                           ВОКЗАЛ

                            Вокзал вдали давно растаял,

                            А мне всё видится в окне

                            До бесконечности родная

                            Рука, протянутая мне.

                  

                            Я там с тобой, у перегона,

                            Стою, дыханье затая,

                            А здесь летят, летят вагоны

                            Сквозь трель хмельную соловья.

 

                            Огни зелёные зажгутся.

                            Как приглашенье в дальний путь,                                   

                            А мне так хочется вернуться,

                            Чтоб вновь лететь куда-нибудь.

 

                            А мне так хочется коснуться

                            Твоей доверчивой руки,

                            Но вдаль по линии несутся

                            Лишь бесконечные гудки.

Учень   (У пілотці, сидячи за столом, удає, що пише, а потім читає на фоні музики Ф.Лея “ Історія любові “).

         « Катрусь! Чудо моё! Счастье моё голубоглазое!  Святость моя. Вера. Верность. Любовь моя. Ты так далека и так близка. Сколько в тебе добра и чистоты душевной. Сколько щедрости и женственности. Величайшей силы гармония заложена в тебе. И скромность, и чистота, и робкое обаяние, и зовущая неудержно страсть любви. Боже, как зовёшь ты меня и манишь.

Я люблю тебя, Катрусь! Очень люблю…»

Учениця   ( Відповідає, удаючи, що пише лист ).

Учень   ( У пілотці )

           « Катрусь! Катенька! Кровиночка моя! Что с тобой? Уже пять дней нет от тебя писем… Ты такая сильная своими письмами, своими словами любви…»

                                    Звучить « Місячна соната»

Учень                 Что с тобой случилось там, вдали?

                            Сколько дней ни одного письма…

                            Может, бури все дороги замели?

                            Может,  сердце  заморозила  зима?

 

                            Трудно жить лишь тем, что вспоминать.

                            Понимаю, что невесело одной.

                            Может, просто ты устала ждать

                            Стука моего в твоё окно?

 

                            Что случилось там. Вдали с тобой?

                            Повстречалась на пути беда?

                            Или, может, полночью немой

                            Вдруг упала вера, как звезда?

                            Или в опротивевшей тиши                                                 

                            Верность пошатнулась невзначай?

                            Что с тобой случилось, напиши!                                   

                            Что с тобой случилось? Отвечай!

 

                             Я снега любые растоплю,

                            Сердцу  твоєму верну тепло,

                            Потому, что так тебя люблю,

                            Как другим любить не повезло.

 

                            Я усталось-жажду утолю,

                            Все отдам, что только есть из сил,  

                            Потому что так тебе люблю,

                            Как никто на свете не любил!

                                                                  Т. Нікітін

                                      Звучить лірична музика

Учениця   ( За столом)

             « Если ты не разлюбишь меня, то я буду только твоей, потому что иначе не смогу, потому что только ты мне нужен, потому что хочу только тебя, потому что родилась с тобой вторично… Очень-очень люблю тебя, целую всего, целую долго-долго, нежно-нежно, только твоя и ничья, только твоя…»

                                 Музика Свирида « Заметіль»

Учень     ( За столом)

             «Катенька! Родная моя! Моя добрая и ласковая! Словно птицы из далёких южных стран, летят ко мне  твои письма, ещё пахнущие тобой! Росинка моя! Белокрылая лебёдушка,  чудодейное воплощение красоты и любви!»                                                                                  

Учениця    ( Удавано пише листа і читає)

         « Родной мой, дорогой мой человек, любимый! Тревожусь за тебя, очень жду, люблю нежно и сильно. Весна моя, мой долг, моё счастье. Я счастлива от того, что верна тебе, что хочу быть только твоей. Хочу быть с тем, кто сильнее всех и чище. Кто дороже всех на свете. Целую твои глаза, если они устали, целую руки и прижимаю к своим щекам, чтоб они отдохнули, обнимаю руками твои плечи, чтоб снять напряжённость и скованность и чтобы самой отдохнуть на груди твоей…

         Такие встречаются нечасто, их не ищут, их невозможно найти, они приходят к женщине сами, как награда, как великий дар за что-то, чтобы осветить её сиянием чистоты и открыть ей новый мир высочайшего чувства».

Учень     ( Читає лист)                                                                                 

         « Кто ты? Добрая фея? Злая богиня? Горе моё? Или радость? Кто ты? Почему я стремлюсь к тебе, а не к кому-нибудь другому? Почему ты водишь моим пером по бумаге, когда в сердце просыпается чувство клена? До свидания! До последнего, чтоб потом всю жизнь твоя рука в моей…»

Учениця    (  Читає лист)

         «…Сегодня на роботе думала о том, как оно выходит в жизни. Жил себе в Кочубеевке Тарас, такой себе белокурый тонкий мальчишка. Беспокойный и впечатлительный романтик. А в это время его будущая любовь, его любимая сидела за студенческой скамьей  и тоже мечтала, мечтала и смотрела на мир широко открытыми удивлёнными глазами. Но ей никогда в жизни и не снилось, что её мечты поймёт и осуществит белокурый мальчишка из хаты около железнодорожной станции Кочубеевка. Да ему самому такое и не снилось.

         Я люблю тебя! Я жду тебя, мой белокурый, мой любимый мальчишка из домика в посадке».

Учень  ( Стає біля столика, за якими сидить дівчина Катя)                

                            Дивись на мене без кінця і краю,

                            Мов на вогонь.

                            Щоб погляду ніколи я не знала

                            Сильніш твого.

                            Дивись на мене свято й незрадливо,

                            Немов дитя.

                            Щоб від очей твоїх була щаслива

                            Усе життя.

                            Щоб ти мене серед буденних ранків

                            Не загубив.

                            Дивись на мене без кінця і краю

                            Й люби. Люби…

                                                                  Т. Голобородько

 

                  Фото   Тараса Нікітіна

Учитель     А потім він повернувся. Катя одержала однокімнатну           

 квартиру на Подолі. « Яким став Тарас? Чи зігрівала вас ота юнацька любов?»  запитуємо в Катерини Петрівни.

                           

Учитель     ( Звертається  до Катерини Петрівни )

 - Як склалися стосунки Тараса з Вашим сином Сергійком? Адже в листах          з армії він запитував постійно про його успіхи, про хворий зубик, просив його бути « мужчиною », а Сергійко писав йому свої перші каракулі, просив написати вірші?

                            Говорить Катерина Петрівна

Учениця             За літом осінь поспіша

                            Вже землю позолота вкрила.

                            У мене зболена душа,

                            У тебе обпалило крила.

                            Мені до тебе -  не дійти.

                            Тобі до мене - не летіти.

                            Між нами спалено мости.

                            Нам наш світанок не зустріти.

 

                            Гірка і чиста, як сльоза,                                                                                          

                            Ота любов, та квітка пізня.

                            Усе, що ти мені казав –

                            В моїй душі неначе пісня.

                            А я твій день благословлю,

                            За тебе помолюсь побожно.

                            Я говорю тобі люблю,

                            Але й подумати « люблю »

Мені, коханий мій, не можна.

 

Нащо мені по смерті рай?

В якому серця не зігрію?               

                            О Боже мій        , не забирай                                                       

                            Останню крихітку надії.

                            Між нами спалено мости,

                            Серед зими не бути літу.

                            Мені до тебе не дійти,

                            Тобі до мене не летіти.

                                                                  Т.Голобородько

         Учень і учениця встають із-за столів і розходяться в різні сторони.     

                            Звучить музика Свиридова « Заметіль »

Учитель    Тарас Нікітін згорів на 46-му році життя. 25 із них ви прожили разом. Колись, Катерино Петрівно, Ви сказали: « Я найщасливіша найнещадніша жінка ». Що Ви мали на увазі?

                            Говорить Катерина Петрівна.

Учитель       У творчому доробку Тараса Нікітіна є поезія « НАПИС ». Це про Вас чи, можливо, узагальнення думок про таке всепереможне почуття, як любов? (Учитель читає поезію ).

 

Учитель     Це все наче про Вас, Катерино Петрівно. Не будемо розпитувати, як Вам живеться. Запитаємо про ЛЮБОВ. Що вона для Вас сьогодні? Що можете порадити тим, хто сидить поруч Вас  у цьому класі? Чи є якась формула любові?  Як її ждати. Де шукати?

                            Говорить Катерина Петрівна

Учитель   А що про любов думає старше покоління? (Запитати вчителів,      18     які присутні на уроці).

                            Звучить музика Г. Свиридова

 

     IV. Підсумок уроку

Учитель    Спасибі Вам, Катерино Петрівно, за зустріч, спасибі за любов. Нехай вона дарує Вам найкращі спогади. Хай Вам позаздрять білою і доброю заздрістю ті, кого не любили. Нехай ця любов зігріває Вашу душу сьогодні. Переконана, що в моїх вихованців після зустрічі з Вами щось зміниться у поглядах на життя, на любов, упевнена,що вони чекають великого і справжнього почуття. Спасибі за Тараса Нікітіна, бо нам здається,що в ньому є частка Вашого кохання, адже справжня поезія народжується із великої любові.

                            Виконується бальний танець чи пісня

                             в подарунок Катерині Петрівні

Домашнє завдання: вивчити один із віршів Т. Нікітіна про кохання напам’ять ( на вибір), чи написати твір « Чим схвилював мене урок « Його кохана».


Теги: Шедіна О.М., Нікітін
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 76/14


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar