Головна » Українська література

Ірина Жиленко. Життєвий і творчий шлях. „Homo feriens”

Мета: Навчальна  -  ознайомити з творчістю Ірини Жиленко, допомогти усвідомити ідейно-художню цінність її творів, зокрема з твором - «Homo feriens»;

Розвивальна -  розвивати навички виразного та усвідомленого читання, коментування  змісту творів;

Виховна -   виховувати вміння бачити красу навколо, цінувати доброту, дружбу

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

Методи і прийоми: слово вчителя,  технологія «Незакінчене речення», робота в парах, бліц-інтерв’ю, експрес –завдання, безпрограшна лотерея, самостійне читання, виразне читання, Гра «Чи віриш ти…», гра «Чи справді так», проблемні питання, бесіда

Обладнання: Портрет письменниці, збірки її творів, ілюстрації до творів

 

 

Перебіг уроку

І.  Організаційний  момент.  Повідомлення  теми і  мети  уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя.    Сьогодні  ми  познайомимось  із  сучасною  поетесою  Іриною  Жиленко, її  творами  та  обміняємось  враженнями  про  почуте.  Спочатку, прослухаємо короткі  біографічні  дані  і  спробуємо запам’ятати основні віхи її життя і творчості, виконуючи певні завдання.

      (Поетеса І. Жиленко  народилася 28 квітня  1941 року  в Києві. Дитинство  було важким: після  війни  доводилось учитись: після війни  доводилось  учитись  і працювати  водночас, рано  втратила батьків. Свій  перший  вірш  написала у 8 років. Але вона  хотіла  вчитися і пішла  на  заочне  відділення   філологічного  факультету Київського  університету  імені  Т.Шевченка. (Перегляд слайдів 3-6)

      Перша  збірка  віршів «Соло на  сольфі » вийшла у  1965  році.  На  цей  час  вона  -  автор  близько дванадцяти  книг. (Слайд 5)

       Варто звернути увагу на те, що Ірина  Жиленко  охоче  пише  для  дітей.

       Можливо ,  це тому, що деякий  час  вона  працювала  вихователькою  в  дитячому  садку.  У  творчому  доробку  багато  поезій  для дітей. Пише  поетеса й  для  дорослих.   Її  творчість  оцінена  високими  нагородами. Вона  лауреат  Державної  премії України  імені  Т. Шевченка  та  премії  В. Сосюри.)

Слово вчителя.

  Отже, ми ознайомились з її біографією. Тепер спробуємо запам’ятати і відтворити її в пам’яті, а в цьому нам допоможе наступне завдання.

Технологія «Незакінчене речення»

Ірина Жиленко – це…(українська поетеса);
Ірина Жиленко народилася в…(Києві);
Свій перший вірш написала у віці…(8 років);
Вона навчалася на заочному відділенні…. (філологічного факультету);
Деякий час вона працювала … (вихователькою в дитячому саду)
На цей час вона автор … (двадцяти книг);
Вона лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка та… (премії В.Сосюри)

 

III. Опрацювання навчального матеріалу

Слово вчителя.

   У доробку Ірини Жиленко дуже багато віршів, з якими ви знайомилися в молодших класах. Сьогодні ж ми з вами поговоримо  про неї, як про письменницю, і згадаємо її повість, яка вийшла нещодавно з такою життєствердною назвою, – «Homo feriens», або ж «Людина, яка святкує. Але «Homo feriens» таки не про святкування. Точніше, не лише про нього. Зрештою, це і не докладна та послідовна автобіографія Ірини Жиленко, як можна було би сподіватися від тексту на майже вісімсот сторінок. А насамперед – це книжка про покоління, з якого вийшла авторка (хоч і була трохи молодшою за своє оточення), і про всю ту епоху, аж надто переобтяжену нині і позитивними, і негативними міфами. Епоху, що з кожним роком стає фактом щораз дальшого минулого. Й не тільки літературного.

     Отож «Homo feriens» – про шістдесятників: як їх бачила Ірина Жиленко ще наприкінці 1950-х – початку 1960-х, коли все тільки починалося, а самого поняття «шістдесятник» іще, по суті, й не існувало, і як разом із нею вони змінювалися упродовж десятиліть, – аж до літа 2007-го, коли було поставлено крапку вже в останньому розділі.

     Компонуючи книжку, авторка свідомо не дотримувалася хронологічної послідовності у відтворенні подій, надавши перевагу вільним переходам між різними періодами власного минулого й «сучасного». Та, скомпоновані в суцільний текст, частини вибудовуються в цілісну фабулу, а сама книжка врешті-решт виявляється однією з наймасштабніших нині приватних версій українського шістдесятництва.

 

Метод «Чи віриш ти»

- Чи віриш ти, що   у  доробку Ірини Жиленко дуже багато віршів?

- Чи віриш ти, що  Ірина Жиленко – це сучасна поетеса?

- Чи віриш ти, що вона лауреат  Державної  премії України  імені  Т. Шевченка  та  - премії  В. Сосюри?

- Чи віриш ти, що  в цьому творі І.Жиленко писала про війну?

- Чи віриш ти, що книга  «Homo feriens» є автобіографічною?

- Чи віриш ти, що компонуючи книжку, авторка свідомо не дотримувалася хронологічної послідовності подій?

 -  Чи віриш ти скомпоновані в суцільний текст, частини вибудовуються в цілісну фабулу?

- Чи віриш ти, що сама книжка врешті-решт виявляється однією з наймасштабніших нині приватних версій українського шістдесятництва?

 

Слово вчителя.

Молодці, ви впорались з завданням.
Хочу звернути вашу увагу на погляди І.Жиленко і на те, чи  ідеалізує вона ті, чи інші явища.

   Вона все ж не ідеалізує ані свого середовища, ані, тим паче, вчинків живих людей, ані, зрештою, не говорить про шістдесятництво загалом як про виняткове мистецьке явище, й сама погоджується, що закиди окремим літераторам в «ортодоксальності» чи, скажімо, «малоосвіченості» не зовсім позбавлені сенсу. Але, згадуючи про історичні обставини, в яких вони жили й формувалися, пише авторка далі, «іншими ми бути не могли».

 

Проблемне питання:

 -  Як ви вважаєте, чому авторка обрала саме таку назву? Чи доцільна вона?

(Обговорення проблемного питання групами.  Представлення своїх власних тверджень).

 

Слово вчителя

 

У «Homo Feriens» є й кілька наскрізних сюжетних ліній. Одна з них – чи не головна – це  ледь не у джейн-остінівській традиції виписана історія кохання й подружнього життя Ірини Жиленко та Володимира Дрозда: від уже згадуваного моменту першого знайомства в СПУ і аж до смерті чоловіка 2003 року, що назавжди розділила світ дружини на «до» і «після».

 

І в цьому сюжеті цілком осібне місце займає їхнє листування: цілих три роки (1963–1966) майже щоденних листів, доки Дрозд відбував примусову службу, залишивши в Києві самотню, а певний час і бездомну, Ірину Жиленко.

 

Іще один наскрізний сюжет мемуарів Ірини Жиленко – це Київ. «Homo Feriens» – дуже київська книжка, і в цьому – її особливий шарм. Будучи киянкою за походженням, авторка з великою любов’ю пише про місто, в якому провела переважну більшість свого життя і яке (на цьому вона не раз наголошує) не проміняла б на жодне інше.

 

      Ось хоча б оця невелика «ода» світові дитячих спогадів: «О затишок старих київських дворів з лавами і голубниками, з дерев’яними верандами, мансардами, зі сходинками між кімнатами, з галереями і драбинами «чорних ходів»! О густі палісади – як продовження осель, ледь прикриті липами і бузками, а тому – такі таємні і затишні! Столи з самоварами, гамаки, табуретки, іграшки, швейні машинки «зінґер», керогази, жаріючі вугіллям праски. Зараз, коли цей світ в моїй пам’яті вже розмивається туманцем забуття, – він особливо прекрасний».

       Є також і своєрідна хроніка вибраних міських подій: Куренівська трагедія 1961 року (коли прорвало греблю, й Куренівку та частину Подолу було залито болотними потоками); руйнування старого єврейського цвинтаря, на місці якого влада вирішила розбити парк (моторошна картинка, як «старі-престарі євреї, переважно – жінки, в автобусах перевозять кістки покійних на інші цвинтарі»); реконструкція Бесарабки і поява підземних переходів у центрі («ніби Київ розростається вглиб»); післячорнобильські страхи столичних мешканців щодо можливої евакуації. Таких колоритних епізодів із різних часів, які й творять живу історію міста, можна навести ще чимало.

 

Й нарешті про головне – святкування. Що ж, зрештою, з ним? Адже не випадково Ірина Жиленко дала таку назву своїй книжці. І, мабуть, не випадково назвала себе «людиною, що святкує». І в «Homo Feriens» таки не бракує відповідних за настроєм пасажів, написаних у типово шістдесятницькій напівафористичній манері: «Я щаслива людина. Люблю життя. Вдячна долі за те, що мене обминули спокуси вульгарного споживацтва, кар’єризму, фанатичного аскетизму, залишивши мені просте і добре, багатотрудне і радісне людське життя. Радісне не “тому що”, а “незважаючи на”». Або ж інше, іронічно-самокритичне: «Поетеса я, можливо, і слабенька, зате радісна людиночка – на всі сто!!! Заздрісники, заздріть!». Чи нарешті таке: «Я інша. Гедоністка й естетка. Мої очі тануть від краси світу Божого, як дві крижинки в золотому вині. Слух, зір, дотик, нюх – усе функціонує гостро і наркотично допінгує».

 

Бесіда за питаннями:

Які наскрізні лінії є у книзі І.Жиленко «Homo Feriens»?
Чому І.Жиленко дала таку назву своїй книзі?
Чи є Київ наскрізною лінією у її книзі?
Як ви вважаєте, чому саме святкування?  Яка головна думка твору?

 

Гра «Чи справді так…» (за біографією І.Жиленко один з учнів отримав індивідуальне домашнє завдання - скласти 6 питань, які починаються словами «Чи віриш ти…». Учень проводить гру в усній формі).

 

III. Опрацювання навчального матеріалу

.

        2. Читання уривків повісті:

«Як я скучила за ним! Скільки зібралося на душі не розказаного йому. Ми ще так неймовірно, гостро і пристрасно потрібні одне одному і нашим дітям. "Які ми рідні з тобою. Правда, гарне слово — рідні?" — писав він у листі.

А час тече, час, який не вільний уже над Володею, але жорстоко ще волочить мене кам'янистим річищем життя.»

На столі завалявся папірець з написом: "Озираюсь, і кожна мить, як вічність..." Вже мені нічого не залишилося, як озиратися на наше прекрасне життя, в якому кожна мить для мене розгортається у вічність. І Володя, пишучи "Острів у Вічності" теж озирався. Нам є на що озиратися. Ми були щасливі в наших творчих днях, у взаємній любові, у дітях, у друзях і у читачах (хоч це був далеко не "масовий" читач).

Сьогодні по телевізору якийсь пастир душ людських відповідав на питання віруючих. І відповідав дубово. На питання: "Чому скам'яніла, озирнувшись, дружина Лота?" — відповів: тому, мовляв, що Господь засуджує "озирання назад", треба, мовляв, дивитися вперед і дбати тільки про те, що попереду. З точки зору християнської догми, так воно, мабуть, і с. Забудь сім'ю свою... Забудь життя земне ради небесного.

Як все нещадно і просто. Ніде на світі вже немає Володимира Дрозда, а каштани цвітуть, і люди живуть-поживають, чубляться — і при владі, і у Спілці письменників. Життя триває, і Ірина Жиленко слухає класичну музику і пише щоденник — як це робила все своє життя. В якусь мить не стане й Ірини Жиленко. А каштани цвістимуть, і людоньки житимуть. Так просто і нещадимо. Люди про це воліють не думати, поки не втратять найріднішу людину на світі (частину себе), а, отже, зазирнуть смерті у страшне її обличчя Медузи горгони — і скам'яніють од жаху, безнадії, безсилля... І все вже бачиться крізь смерть, оповите смертю. Скрізь проблискує ота коса... І краса світу, отруєна смертю, не тішить, а терзає.

Можна прожити велике життя (як я), і не мати жодної уяви, як це не-стерп-но – оцей безнадійний, безпросвітний біль за тим, хто пішов, проживши з гобою понад чотири десятиріччя. Цього не може знести ні душа, ні тіло. Оця страшна, розкрита рана свіжої втрати (перші місяці) — в ній є щось сокровенно-сектантське. Цей біль може збагнути лише "посвячений". Та й то не кожен, бо й біль у різних людей болить по-різному…

 

Бесіда

- Про кого пише Ірина Жиленко у цьому уривку?? Яка це сюжетна лінія? (Пише про свого чоловіка – Володимира Дрозда);

- Чи вразив вас чимось цей уривок?

- Що ви побачили, почули, відчули, прочитавши уривок?

- Які образи є в повісті?

- Чим можна пояснити такий настрій І.Жиленко?

- Чому героїня повісті вирішила присвятити таку велику частину свого твору саме В.Дрозду? Лише з почуття кохання?

 

IV. Контроль і самоперевірка знань

1. Безпрограшна лотерея ( учні обирають об’єкт дослідження за рядами)

Охарактеризувати художні засоби, що вживаються у повісті І.Жиленко.

         Робота над прочитаним.

1. Переказати прочитане.

2. Визначити тему та ідею уривку

3. Визначити групи художніх засобів, ужитих у повісті.

 

      Блиц-інтерв’ю.

(Учитель з уявним мікрофоном у руці задає всім однакові запитання)

-Що таке «Homo Feriens»?

-Чи про святкування тут йде мова?

-  Чому І.Жиленко говорить про те, що вона вдячна долі за те, що її обминули спокуси вульгарного споживацтва ? (тому що в неї  залишилось  просте і добре, багатотрудне і радісне людське життя.)

 

      Експрес-завдання.

(За 5-7 хвилин придумати ілюстрацію до уривку,прочитаного у класі).

 

    Міні-виставка творчих робіт учнів. Короткі коментарі.

V. Рефлексія та оцінювання

 А) взаємооцінка роботи в парах;

Б) озвучення очікуваних результатів (речення, записане на початку уроку). Технологія «Незакінчене речення». « Ознайомившись з творчістю І.Жиленко, я зрозумів…., відчув…., подумав….

VІ.  Домашнє завдання (записане на дошці заздалегідь)

 - Скласти кросворд  за творами І.Жиленко;

       - Написати твір-мініатюру «Що врятує сучасний світ?»


Теги: Жиленко, Любецька В.Є.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 587/70


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar