| Головна » Українська література |
Мета. Дослідити тему кохання в творчості Лесі Українки; удосконалювати навички виразного читання, зв'язного мовлення; виховувати інтерес до творчості поетеси; виявити особисту позицію учнів до обговорюваного питання. Тип уроку: комбінований. Обладнання: портрети Лесі Українки, збірки поезій, альбом «Леся Українка. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях». Хід уроку I. Мотивація учбової діяльності Слово вчителя. Розмова наша сьогодні піде про почуття, про яке здебільшого мовчать, а коли говорять, — то напівголосно. На світі не знайдеться людини, яка б була байдужою до нього, яка б не переживала його солодких мук і гірких радостей. Отже, поговоримо про кохання. За свої шістнадцять років ви багато чого навчились. А чи вчились кохати? І чи треба цьому вчитись? Скажете, в коханні немає порадників. Але, переживаючи будні і свята, сум і радість, розлуки і зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові, терпінням і мудрістю дає зразок величі цього почуття. Звернімося зараз до Лесі Українки — вона допоможе нам розібратися у власних душах. II. Сприйняття навчального матеріалу На попередньому уроці учні давали відповіді на такі запитання: 1. Що таке кохання? 2. Кохати чи бути коханим? 3. Що робити відповідаючи на зраду? 4. Якби на шляху мого кохання стали батьки? Учениця. У нашій свідомості з іменем Лесі пов'язувалося поняття борця, який долає фізичний біль, мужньо зносить повільне згасання і жодним словом не нарікає на долю, не чекає на співчуття. Та ще більшого захоплення заслуговує вона як жінка, ніжна, любляча, здатна на будь-які жертви заради коханого. Вчитель. Першим питанням вашої анкети було: що таке кохання? Більшість із вас вважає, що це взаєморозуміння і взаємоповага. Звичайно, немає більшого щастя, ніж те, коли тебе розуміють без зайвих слів і розпитувань, коли твоя радість подвоюється в душі коханого, а сум ділиться навпіл. Мабуть, так уже влаштоване життя, що радість і сум у ньому йдуть поруч. А декілька визначень звелось До того, що кохання — це кохання! А ще є такі визначення: — незвичайне почуття, яке не можна описати; — єдність людських душ і сердець; — найкращий скарб, який дало нам життя; — світле почуття, яке осяває тих, хто відкриває своє серце йому назустріч; — святе почуття, яке завжди берегтимеш у своєму серці. А як на це питання відповідає поетеса? Учениця. У Лесі Українки читаємо: «Любов — це чудова поема, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття», і цю чудову поему ми знаходимо в кожному її творі. Вчитель. Чи є на землі людина, яка б не хотіла кохати і бути коханою, яка б не мріяла про взаємність почуттів? У відповідях на друге питання анкети є таке: кохати і бути коханою — тільки в такій гармонії людина відчуває себе людиною. Але досить частим є нерозв'язаний вузол «любовного трикутника». Отже, якби мені довелось вибирати між кохати і бути коханим, частина з вас вибрали «кохати»: — приємно, коли тебе кохають, та кохати самій — краще; — кохати навіть без взаємності — щастя; — кохати хоч з маленькою надією бути колись коханим; — краще самому страждати від нерозділеного кохання, ніж бачити, як хтось страждає від того, що ти не можеш відповісти взаємністю. Більшість вибрали «бути коханим». Вони пояснюють свій вибір так: — приємно відчувати, що ти комусь потрібна, що без тебе чиєсь життя — мука; — на світі легше жити, коли знаєш, що десь є людина, яка заради тебе готова на все. А тепер повернемось до Лесі. Учениця. Леся вибрала «кохати». На дорогах свого нелегкого мандрівного життя вона зустріла непересічну людину — Сергія Мержинського, особистість цільну, освічену, талановиту. Його кохання судилося іншій, а поетеса стала для нього тільки другом, порадником, натхненником у боротьбі за життя. Вони довго листувалися. «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію, і ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?...». Учениця. Коли Сергій Мержинський відчув себе зовсім погано, Леся поїхала до нього в Мінськ. Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе!.. Вона вірила, що її почуття сильніші за хворогобу, що її приїзд поставить хворого на ноги, її турі бота захистить його від смерті. Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од світа, Я не боюсь тобі життя одняти, Ти будеш мов руїна, листом вкрита... І група. Учениця. Та все було марне. С. Мержинський помер на руках у Лесі. То був удар страшної сили, і перенести його допомогла поезія. Так народилася драматична поема «Одержима». Міріам ходить за Мессією і бачить, як він допомагає людям, як зцілює їхні душі, як робить щасливими. А чи сам щасливий? Ні, бо він — самотній. Але Мессія не хоче прийняти любов Міріам, бо та не погоджується возлюбити ворогів. Не своїх ворогів, а його. Коли ж Мессію розпинають, Міріам шле прокляття не тільки ворогам, а й друзям Мессії за те, що не розділили його чаші. Сама ж страждає від того, що не може за коханого віддати душу. Учениця-Міріам. Він їм простив. Він їм усім простив. Вони те чули і на віки вічні Його слова потіхою їм будуть. А тільки я не прощена зосталась, Бо я не можу їм простить за нього. О горе! В той час, як всі громадою зберуться Згадать того, кого я так любила, Я буду всім чужа і одинока, Непризнана ніким, бо сам Мессія Не признавав мене... О, Сине Божий! Нехай в моїм житті все, все неправда, Та вір мені; що я Тебе любила. Чи ти гадав, — я не зреклась себе? Зреклась! Я прокляла себе і душу, Ту душу, що не хотів прийнять Мессія. Собі на жертву. Де ж єсть більше горе, Як не могти віддать за друга душу? Учитель. У житті так часто буває, що велике кохання змінюється гіркотою розчарування. Хотілося б, щоб у житті ви розминулися з цим. А якщо не вийде? Більшість з вас впевнена, що, як би не було важко, знайде сили, щоб забути того, хто виявився негідним вашого почуття. Хтось завжди носитиме у серці муку, а хтось прагнутиме залишитись друзями — «не робитиме пекла тому, хто ще вчора був дорогим». А ще є такі думки: — кохатиму, бо серцю не накажеш забути коханого; — кохатиму і проситиму Бога, щоб той, кого кохає дорога серцю людина, виявився гідним її. Учениця. Мабуть, найяскравіше відповіла на питання «Що робити, відповідаючи на зра_о?» Леся Українка «Лісовою піснею». Сірі будні, нарікання матері штовхають Лукаша на те, щоб він проміняв чисту душею Мавку на прагматичну Килину. Зрада дорого коштувала йому: не стало ладу ні в душі, ні в господарстві. Він став _овкулаком. Але кохання Мавки було всесильним: відчуваючи страждання Лукаша, вона поспішає на допомогу йому і повертає людську Душу. ІІ група. Рольова гра. Мавка. Заграй, заграй, дай голос моєму серцю! Воно ж одно лишилося від мене. Лукаш. Се ти?.. Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Співай! Співай! Живи моєю кров'ю! Так і треба, бо я тебе занапастив... Мавка. Ні, милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дав вербовій тихій гілці голос. Лукаш. Я душу дав тобі? А тіло збавив! Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара! Мавка. О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно... Учитель. «Якби на шляху мого кохання стояли батьки?» — таким було запитання, відповіді на нього були різні: — спробувала б переконати батьків, адже і вони колись були молодими; — робив би так, як підказує серце, хоча батьки завжди хочуть для нас тільки добра; — я б прислухалась до порад батьків, бо вони більше бачать, ніж засліплена коханням дитина; — не дозволив би батькам вирішувати за мене; — коханої не кину, а батьки рано чи пізно мене зрозуміють; — між батьками і коханням вибрала б кохання. Учень. Своє ставлення до вирішення цієї проблеми Леся Українка показала у «Лісовій пісні», розповівши, якою трагедією обернулося! для Лукаша втручання матері у його стосунки з Мавкою. Трагічний результат такого втручання бачимо і в драмі «Блакитна троянда». Для молодого письменника Ореста Груїча Любов Гощинська була не тільки другом, а й натхненником творчості. Але мати Ореста на схвалює стосунки між молодими, адже в Любові може виявитися психічне захворювання, яке вона успадкувала від своєї матері. Любов. Оресте! Твоя мати правду казала, я твоя отрута! Орест. Знов моя мати між нами? Любо, забудь про неї, не думай, я тисячу разів зрікаюся її слів... Ти отрута? Хто може це сказати? Та тільки ж ти і порятуєш мене. Моя слабість, моє нещастя мине, зникне, тільки скажи мені слово, одне слово! Любов. Оресте! Оресте! Друже мій бідний, друже мій безталанний, за що ми гинемо, за що я тебе загубила? Орест. Любо, молодість робить дива, я видужаю. І не варто тобі калічити життя через якусь легку нервову хворобу. Любов. Легку ти кажеш? Орест. Ми будемо жити спокійно, тихо, і все загоїться. Я не допущу ніколи нікого турбувати тебе. Я глядітиму тебе так, що й вітрові не дам повіять на тебе. Ти ж моє щастя єдине, ти моє все... Любов. Годі! Ти отуманюєш мене. Жити так трудно і страшно... Орест. Ти будеш моєю дружиною. Ти будеш щаслива... Любов. Щаслива? А божевілля? Я все поправлю, поки ще можу! Орест. Що ти робиш?! III. Підсумок уроку 1. Слово вчителя. От ми і звірились своїми думками із Лесею. Хтось у її творах знайшов щось співзвучне із своїми думками, когось вона спонукала до роздумів. Та головне те, що разом з поетесою ми вирішували проблеми, які в усі часи хвилювали людей. Щиро вірю, що Лесина наука вам допоможе у житті. Хай ви зустрінете велике кохання, що осяє душу і серце, що окрилить і піднесе у височінь, що навчить дивитися на світ щасливими очима і дякувати за кожну хвилину під цим небом. Хай не лякає вас те, що за велике кохання платять дорого. Воно варте того... 2. Оцінювання роботи учнів на уроці. V. Домашнє завдання Вивчити напам'ять ліричну поезію Л. Українки (на вибір)
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |