| Головна » Українська література |
Мета: у результаті творчої співпраці вималювати образ головного героя оповідання, з’ясувати, які речі викликали радість у дітей повоєнного періоду; розвивати вміння давати оцінку власним бажанням, словам, вчинкам; виховувати людину, залюблену у світ. Обладнання: фотоколажі «Життєві радощі дітей повоєнного періоду», «Життєві радощі сучасної дитини», надписи на дошці « Людину роблять людиною яскраві спогади дитинства» (народна мудрість), «Досягне вершини той, хто знає, чому радіти»(Сенека) Тип уроку: урок позакласного читання Форма уроку: урок - діалог Хід уроку І Організаційний момент ІІ Актуалізація опорних знань учнів На попередньому уроці,діти, ми з вами вивчали творчість письменника, про якого А.Шевченко сказав: «Він буквально спалював себе за письмовим столом. Писати – творити – це був природний стан його душі й розуму». Про кого мова? Так,про Є.Гуцала. ІІІ Мотивація навчальної діяльності учнів Учитель: З періодом дитинства в кожної людини асоціюються певні спогади. Я попрошу вас на хвилинку закрити очі й згадати, чим пахне ваше дитинство. Учні: - Шоколадом; - бабусиними ватрушками; - йогуртом; - ліками; - солодким сном; - молочною кашею; - дитсадком… Учитель: А я знаю одну людину, якій дитячі роки пахнуть кропом. Хочете познайомитися з цією людиною? Тоді швиденько схиляємося над оповіданням Є.Гуцала «Дух кропу». ІV Повідомлення теми, мети уроку V Організація безперервної пошукової діяльності учнів Учитель: Якими рядочками починається оповідання? Учні: «Не все те забулось, що було змалку». Учитель: А скажіть, шановні, чому люди найчастіше згадують саме дитячі роки, а не якийсь інший період життя? Учні: - Коли ти маленький, про тебе всі дбають, це приємно. У дитинстві ти наївний, щиро віриш у різні оповідки. З роками це втрачається. Шкода. Учитель: Головний герой оповідання «Дух кропу»… Хто він? Учні: Це дорослий чоловік, який згадує свої дитячі роки. Звичайно, нам хочеться ототожнювати його з автором. Учитель: Що особливого в спогадах дорослого чоловіка? Учні: - Вміння відтворити з великою любов’ю реалії давно прожитих років. Не просто з любов’ю, а силою таланту. Хочеться взяти пензель і малювати. Учитель: І що б ви намалювали на своєму полотні? (пропонує їм фарби й великий аркуш паперу) Учні: Спершу – соняшники. «Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі для мене на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах. Живе тіло кобз,пахуче, припорошене жовтим пилом,проросле пелюстками, - світиться й золотіє, щось промовляє своєю широкою, незгасаючою усмішкою. Скільки того сміху на городі – всі соняшники сміються, веселі, але водночас по – доброму замислені, кожен щось хоче сказати тобі, тільки підійди до нього». Скільки світла, жовтого кольору! Згодом – гарбузи, що «завойований простір відзначають високим зірчатим цвітом, цілими вогняними сузір’ями..» Жовтий колір переходить в оранжевий. Нарешті – маки. «І як молоде зітхання землі, як рожевий подих ранку,стоять на тонких підсвічниках тремтячі маки». Учитель: Хто з вас виростав тежсеред такої краси, як герой оповідання Є.Гуцала? Учні: Ми, діти великого міста, виростаємо серед інших реалій. Ми не можемо сказати, що ніколи не бачили маку чи соняшників, проте, повірте, вони не викликають у нас такого захоплення. Треба бути дуже світлою людиною, щоб відчувати сильний зв'язок з природою. Учитель: Про кого з теплом згадує герой твору? Учень: Про найближчих родичів. Саме від них він перейняв манеру поведінки й спілкування. Цитую: «Килина (бабуся) завжди стежила,щоб їли спокійно, не поспішали,щоб під ложку підставляли кусень хліба, щоб із миски не вигрібали гущу, не виловлювали м’яса,щоб за столом не теревенили,не крутились, не штовхались, а їли вдумливо, розумно й гідно». Учень: «Баба сердилася,коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі не могла примиритися з тим, що квітку зривають. Хоч би яка ця квітка не була – чи чорнобривці,чи ружі,чи звичайнісінькі калачики, чи настурції,чи лісові дзвоники, чи ромен». Учениця: «На кожному клаптику землі у неї щось родило, кожен клаптик землі цвів і плодоносив. Були в неї буряки кормові, які вона згодовувала свині, були буряки червоні, які різалися в борщ, а були й цукрові, котрі можна було спекти в гарячому вугіллі й з’їсти замість делікатесу. Сіяла баба квасолю кругленьку й невелику, білу; сіяла також рябеньку, од якої і суп і борщ здавалися немов веселіші, проте найбільше їй подобалася довгаста велика квасоля – ряба або просто біла, яку було і з стручка приємно вилущити, і в пригоршні потримати». Учитель: У чому хлопчик знаходить радість? Учениця: У простих і звичайних речах. «Чудові літні малосольні огірки! Перекладені в макітрі або в горщику листям хрону, закладені кропом, попроштрикувані ножем, вони квасяться, набираються міцності,- і такі ж смачні,коли їси уперше посеред літа! А особливо, коли з молодою картоплею, а особливо, коли картопля полита не старою, а щойно зібраною сметаною! Вся хата тоді просочена запахом хрону, і лоскоче в ніздрях терпкувато – дурманний дух кропу, і таке враження, ніби поруч з тобою за столом сидить сама радість і також ласує й не може наласуватися малосольними огірками» Учитель: А чи змогли б ви так радіти малосольним огіркам? Учениця: Ні. У нас інші радощі: чіпси, йогурти, шоколадки, енергетичні напої. Учитель: До якого місця в дворі хлопчик ставився з особливим пієтетом? Учень: Нам це здається дивним, але до погреба. «В одному кутку лежать гарбузи. Біля них – буряки, морква, і під самісіньку стелю сягає гора картоплі. Стоять діжки з квашеною капустою, з яблуками,з огірками, з помідорами. І над усіма запахами панує дух кропу, якими перекладені огірки, і трохи слабкіший – запах шабельних листків хрону, який також упокоївся в діжці поміж огірками… Лежать біля діжок із солінням тверді та дзвінкі головки капусти, і коли торкнешся до котрої, то листя невдоволено, ніби аж погрозливо порипує. Причаїлася, задрімала редька.» Учень: Хлопчик відзначає: «Приємно вскочити у погріб глибокої осені або зимою». Більшість із нас на прохання мами щось дістати з погреба лише б відмахнулись Учитель: Як герой ставиться до матері? Знайдіть у тексті рядочки на підтвердження власних думок. Учень: Герой згадує матір з великою любов’ю, він пам’ятає кожну деталь її обличчя, натруджені руки, схилену постать, намагається згадати її думки. «Про що думає мати? Про те, що отакою ж павутинкою бабиного літа одсріблюється її життя, чи пригадує себе дівчиною,котра вперше вийшла в поля і мало не захлинулася од радості,пробудженої життям та чебрецевим простором, од відчуття полинової волі, од зачудування волошкою, котра зазирнула в очі вічним поглядом? Чи думає про те, як у війну несла з Овечачого в Самгородок своїх дітей, несла вночі, провалюючись по коліна в мокрий сніг,несла,закушуючи до крові губи, несла, ковтаючи сльози, свій цвіт і своє майбутнє?» Учитель: Чи можна сказати,що ставлення дітей до матері на сьогодні не змінилося? Учениця: На мій погляд, змінилося. Дуже часто наші репліки починаються словом «хочу», тон вимогливий, примхливий, мало тепла й ласки ми даємо своїм батькам. Учитель: Чому,на вашу думку, оповідання називається «Дух кропу», а не, скажімо, «Запах кропу»? Учень: Дух - це єство, найсуттєвіше. Через багато років герой намагається згадати його і відтворити на папері. Спогади пронизані світлою радістю. VІ Підсумки уроку Учитель: От і збігла остання хвилинка уроку. Що лишилося у вашій душі після прочитаного? Учень: Ми трішки критично поглянули на себе, з’явилася думка, що радіти треба простим речам, бути вдячними Богу за кожну хвилину прожитого життя.
VІІ Домашнє завдання. Написати творчу роботу на тему «Дитинства світ – світ казки і добра»
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |